Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Правий фланг заліг. Максим не був впевнений у пластунах, що набиралися з селян. Однак ті виявили неабияку волю і впертість. Вони падали під вогнем, стріляли в більшовиків, але вже більше не відступали, стояли насмерть. Опір червоних був зламаний. Багато хто з білозірських селян не мав гвинтівок, озброїлись косами, поставленими на кісся всторч. Тож під тинами то тут, то там, як качани — валялись більшовицькі голови. Помста за «продразвьорстку» й забраний хліб від селян була швидка й жорстока — накипіло. Ніколи не забирайте в селян хліб і землю!

У Черкасах виникла страшна паніка. Хтось із комісарів спробував організувати відступ полку до мосту, та сотня кубанців загнала комуністів у болото і вирубала дощенту. З вікон совєцьких казарм і «врємєнних» установ викинули білі прапори. З вокзалу через міст поспішно відступали «красні» бронепотяги, на які встигли лише комендант, «чрєзвичайка» і кілька більшовицьких комісарів. З порту зграйкою відпливав десяток червоних катерів.

Сотня Максима першою пройшла до річки й звернула до лісу напереріз червоним. Лівий фланг обороняв комуністичний батальйон — добровольці і єврейська самооборона. Рудинці отримали наказ: на цьому фланзі полонених не брати! До лісу ніхто добігти не встиг…

У місті вже стояв переможний клекіт. На вулицях скрізь валялись трупи совєцьких партійних і ополченців. Червоніли пожарища: горіли хати комісарів й більшовицькі заклади. Міщани заживо спалили кілька десятків «красних» міліціонерів, що зачинились у відділку. На ринку і біля складів селяни розбирали махорку, сіль, цукор і хліб, ще донедавна «експроприйований» податківцями-більшовиками.

… Комісарів та міліцію виловлювали до вечора. Приваблені блискучою навальною атакою козаків, їх виправкою і екзотичним строєм уваровців, до сотень потягнулися місцеві студенти, міські патріоти.

Рудинці вийшли на околиці міста і вперлися в сірі стіни заводу. З вікон, веж, з-за будівель заіскрили густі спалахи пострілів. То засів більшовицький Другий піхотний полк.

— Не стріляйте! — крикнув Рудь козакам. — Зараз спробуємо балачку Тютюнника.

Максим кинув поводи Змія Тимошу. Став за великим деревом скраю вулиці, так, щоб бути найближче до стін заводу — і водночас під захист від кулі.

— Хлопці! Серед вас є українці?

Мовчанка. Мабуть, не дозволяють мовити командири. Максим трохи зачекав, а тоді заспівав чистим, хоча й не дуже гучним голосом:

— …Хто з вас хохол? Є такі?

— Є! — через деякий час почулись голоси з-за стіни.

— А малороси є?

— Є! — почулось більше голосів.

— А черкащани, звенигородці, шполянці, смілянці є?

— Є!!

— То слухайте! Ми не хахли, на малороси, не гречкосії — ми українці! — майже крикнув Максим Рудинський. — Ви всі на собі відчули добро царської влади! То все була не наша влада, не українська! Ото вони нас і називають: «хахли», «малороси». А ми завжди були українці! За Богдана Хмеля, і за Богуна, і за Кривоноса! Чули про таких?

— Чули!

— А тепер ще скажіть — земля і заводи у нас належали хоч кому з українців?

— Ні!

— А хто і тепер веде вас за собою? Хіба українці? Лєнін — хто, українець? Зінов'єв Герш Ааронович? Йося Якір? Льова Троцький? Лєв Камєнєв? Бухарін? Комісари всі ваші — з Москви, мабуть? З Путивля? Чи ще звідкись? Правда?

За стіною почулась вовтузня, потім — крики, постріл. «То, мабуть, комісари», — сказав хтось поруч.

— То слухайте ще! На цій землі не переведеться козацька слава! В Мотронинському монастирі лежить шабля Хмеля! Тут проливали кров Залізняк і Гонга. Черкаси, Умань, Звенигородка, Шпола — козацький край! Російська армія роззброїла останній загін Гонти й віддала гайдамаків полякам! Вони зняли з наших живцем шкіру, живими палили, саджали на палі! Тридцять тисяч селян російські й польські кати замордували після Коліївщини! Саме тут — у Черкасах, Умані, Звенигородці, Шполі, Смілі…

З-за стін заводу почувся гул голосів. Там щось робилось — а що саме, звідси не видно.

— …Тепер на нашому боці правда! На нашому боці сила! Зараз я приведу полк, ми атакуєм — і ви всі помрете, як здирці! А люди скажуть: зрадники! Пішли на боці Москви — проти своїх! Обирали рідних батьків! Забирали в них хліб і худобу! Ми не оддамо своє ніякій московській «обжорці»! Ніяким «продотрядам»! Вони у ваших матерів видирають останній кусень з рота! У ваших сестер! У дітей!! Вбивають за той хліб! А ви — мовчите?! Бо комісар наказав?!! То козаки ви тепер, а чи ні?!!!