Костянтин Когтянц: Облога Белза

— А ось це — Петро, Кадьян та Волчко.

Ярош зрозумів, що батько з невідомо де взятими товаришами прослизнув у місто перед самим ворожим носом, а затримався тому, що їх розпитували, де були та що бачили.

І як далі жити?

Князь Семен усівся на підготовлений для нього похідний стілець навпроти короля Казимира.

Боярин Володимир Мстиславович свою справу зробив — учора цілий день торгувався з ворогом про заручників, а під вечір — несподівано для ляхів заявив:

— Завтра світлий князь Гліб Семенович прибуде до вас, а ви хрест цілуйте, що відпустите його, а як інакше, то він із вами на Страшному суді перед Господом стане!

«А вони, до речі, уважають, що від Страшного суду відкупитися можна».

Хоча перемовини — через герольда — запропонував Казимир, але й Людовикову особу представляв якийсь граф і кілька радників.

Без жодного знака (добряче, однак, навчені) уперед виступив високий, сивий, із розумним обличчям чоловік і заговорив слов'янською мовою, яку можна почути в церкві.

Під час перебування в полоні Семен спілкувався цією мовою з волохами і кроатами [27] Хорватами. В описаний час у значній частині католицьких храмів Хорватії служили церковнослов'янською мовою, і, відповідно, освічені хорвати знали її досконало, а кожен хорват розумів її. , що служили Людовикові. Судячи з вимови, це був кроат.

Князеві Семену довелося вислухати те, що він чув безліч разів: кроат почав з того, що два угорські принци в різні часи правили в Галичині (забувши додати, чим це правління скінчилося: в обох випадках не змогли галичани догнати своїх «володарів»; ну дуже хотіли наздогнати — та не змогли; та й Галичина — не Волинь); що однією з дружин Карла-Роберта була онука короля Юрія...

«А до чого тут Лайош? Він же від полячки!»

...що князь Болеслав-Юрій склав рукописання [28] Заповіт. Жодних доказів реального існування цього заповіту немає, більше того, немає доказів перебування князя у м. Вишеграді, де документ начебто був складений. на Казимирову користь...

«А оце ви брешете. Юрій ще молодий був, і в нього були дочки. Чого б це — на Казимирову, якщо рідна кров є? Та й Любарт уважався спадкоємцем».

— Ваші ж бояри нешляхетно отруїли Його милість пана Болеслава...

«І це брехня. Тобто без якогось боярина-зрадника тут не обійшлося, але ти, пане Казимире, на шостий день, як не стало Юрія, штурмом захопив Львів. Не міг ти так швидко зібрати війська, не міг [29] Абсурдна версія про отруєння Юрія-Болеслава боярами, на жаль, досі повторюється в підручниках, хоча вона вочевидь запозичена з польської пропаганди. Усі західноєвропейські джерела, де вона зустрічається, слово в слово повторюють папську буллу, а вона була написана на підставі інформації, яку надав сам Казимир. . Знав ти, коли князя не стане».

Вислухавши в піввуха тираду про незаконність обрання Любарта (хіба він не був онуком одного короля та зятем другого? [30] Див. Історичні довідки наприкінці книжки. Довідка 1. ) та про підступність порушення ним останнього договору (про те, що першим пунктом цього договору було звільнення полонених, а його, Семена, не звільнили, ніхто не згадав; як і про те, що Любарта взяли в полон під час перемир'я), князь дочекався, поки промова закінчиться, і спокійно заявив:

— Усі ці слова — не до мене. Я отримав Белзький уділ за пролиту кров, так само, як і Ваші милості жалують своїх вірних слуг, а надто родичів.

Хоча на обличчях не здригнувся жоден м'яз, ясно, що натяк зрозуміли, адже Людовиків батько — Карл-Роберт, захопивши угорський трон, вирізав усю стародавню угорську аристократію, замінивши її новими людьми, у багатьох випадках — своєю далекою ріднею з Неаполя та Франції. Князь Семен відверто попереджав оточення Казимира, що з ними може те ж саме статися.

— Тому я, — вів далі Семен Наримунтович, — боронитиму Белз до останнього.

— Навряд чи цей останній день за горами. Усього п'ять сотень... із яких лише одна дружинники... а решта звичайна чернь.

Князя Семена немов громовицею вдарило. Вони самі з Дроздом до останньої хвилини не знали, скільки людей устигне сховатися за мурами, точніше, за валами Белза. Остання група вже під стрілами проскочила. Рівно п'ятсот чоловіків, неначе підгадали. Щоправда, кидати каміння й баби можуть, а як упаде каміння з висоти валу, то й найшляхетнішому лицареві... Семенові чомусь навернулося німецьке слово «капут».