1340 року Юрій-Болеслав був отруєний, і поляки дуже гучно лементували, що його отруїли самі бояри. (Відомо, хто гучніше за всіх волає: «Тримай злодія!»)
Так чи інак — на шостий день по смерті Юрія-Болеслава поляки вдерлися у Львів, і почалася війна.
На жаль, полякам удалося сколотити коаліцію, до складу якої входили Угорсько-Хорватське королівство, Мазовецьке князівство, Чехія та італійські барони.
Ми почнемо нашу розповідь на дванадцятому році цієї війни...
Вершник примчався якраз у ті хвилини, коли закінчувалася заутреня. Обидва його коні почувалися жахливо, власне, як і він сам.
Воєвода Дрозд, вислухавши все, що привіз гонець у своїй голові, повернувся у храм.
Ті, хто траплявся йому дорогою, нічого не запідозрили. Його обличчя лишалося незворушним. Попри молодість, мав він досвід не лише боїв, а й придворних інтриг — інакше не обійняв би такої посади.
Князь Семен [2] Деякі історики заперечують існування князя Семена Наримунтовича, проте аргументи тих, хто вважає, що такий князь існував, звучать переконливіше.
молився, стоячи на колінах перед іконою Богородиці роботи самого Луки. Дрозд не міг знати, що цю ікону перевезуть у Ченстохову й вона стане польською, покровителькою Польщі, — однією з перших наших утрат.
Побачивши Дрозда, чиє обличчя, дійсно чимось схоже на пташине, було незворушне — аж надто незворушне, — князь спробував підвестися, та тут-таки скривився від болю. Майже два роки тому князя сильно порубали, рани ніяк не бажали загоюватися. Власне, Белзьке князівство він і дістав у винагороду за ці поранення... Та, мабуть, не надовго, бо після стількох страждань ще навіть не сорокарічний князь мав вигляд мало не столітнього старця.
Двоє бояр підхопили князя під руки, підняли.
— Хто? — самими губами прошепотів князь Семен.
Воно ж зрозуміло, яка може бути причина. На щось інше Дрозд реагував би інакше.
— Казимир [3] Казимир ІІІ, король Польщі у 1333-1370 роках.
. Але вихваляються, що Лайош [4] Лайош І, король Угорщини та Хорватії у 1342-1382 роках та король Польщі по Казимировій смерті у 1370-1382 роках. Він був представником молодшої гілки французької династії Капетингів, тож його часто називали Людовиком.
іде слідом. У Казимира більш як двадцять корогв, до того ж малих та великих приблизно порівну.
У корогві могло бути кільканадцять латників, а могло й триста. Отже, половина польських корогв мають від ста п'ятдесяти до трьохсот комонників, друга — від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти. Кожен латник мав слуг, що теж брали участь у боях...
— І ще...
Семен Наримунтович зрозумів, що зараз почує щось страшне... Хоча, здавалося, страшніше нічого бути не може.
— Крижаки [5] Хрестоносці Тевтонського ордену.
вдерлись у Литву.
Це означало, що допомоги не буде...
Князь перехрестився й кивнув головою. Воєвода повернувся до священика, що все зрозумів...
Дзвони белзької церкви вдарили на сполох.
* * *
Ярош Єлизаров (що в ті часи означало «Єлизарів син») гострив свою палицю. Це був, власне кажучи, сук із напливом, та в його бойову частину, в наплив, були вбиті шматки заліза, які при вбиванні, певна річ, позатуплювалися, от Ярош і гострив їх пильником. Іншої ради не було, усієї білої зброї він тільки й мав, що один короткуватий корд. Батько взяв його в якогось ляха, а перед останнім походом залишив Ярошеві — той у похід іти не міг, бо віспа висипала, от і...
А батько хтозна й де. Послали від війська його кудись, та й не повернувся.
Чи передбачав він таке, чи побоювався втрати зброї — старого, чи не прадідівського меча, — але залишилася вирізана палиця та купка залізних шматків, тільки того й треба було, що вбити та загострити. А от лук у Яроша був свій, і непоганий.
— Може, мені на болоті сховатися?
Ярош не знав, що й відповісти Ганні, вже другій своїй мачусі. З одного боку, вона тут, за валами, зайвий рот. Із другого — за стародавнім звичаєм, родини захисників теж беруть у місто... А що війна буде, то це достеменно, як і те, що за зимою буде весна (якщо лише не станеться кінця світу). Це й батько казав:
— Не змириться круль з утратою Белза.
Власне, він тому й зробив оту землянку на острові серед болота, сховану від стороннього ока, щоби родині було де перебути, як не встигнуть за мурами.
Одного разу допомогло — коли Белз рік тому облягали наші.
Полонив якось круль князя нашого великого Дмитра, що його, втім, і досі кличуть Любартом, і змусив підписати угоду, що той здає всю державу, крім Лучеського [6] Лучеськ — тогочасна назва Луцька.
уділу. Ну, певна річ, як князь звільнився, то й послав — хто каже до митрополита, хто — до патріарха... Та хоч до кого б послав, а відповідь очевидна: клятва, дана під страхом смерті, недійсна.
Читать дальше