Валентин Чемерис - Рогнеда

«Погубив я тебе, Рогнедонько. Люблячи погубив. І не знаю, як тепер без тебе віку доживати…»

«А ти в любові своїй до мене живи…»

«За віщо мені так випало?»

«Я чекаю на тебе, князю. Може хоч у цьому світі, де я нині, будемо з тобою в злагоді й любові…»

І все у ньому боліло, а що саме – не міг збагнути. Старі люди в таких випадках кажуть: душа болить, бо тісно їй у тілі стало. У вічність хоче…

Коли вже не під силу стало, попрохав Володимир:

– Покличте до мене гусляра-співця, бояна солодкоголосого. Хай заспіває мені про Ілька Муромця, богатиря славного, як він у чистім полі наїхав на камінь, од якого простяглись три дороги…

І привели до його смертного одра гусляра-співця, у всьому білому, а сиве довге волосся биндою на лобі перехоплено.

Він сів, на коліна гуслі поклав, по струнах пальцями пробіг, зарокотали гуслі… Заспівав, як Ілько Муромець до каменя під’їхав:

– І що ж, – питає князь, – Ілько Муромець вирішив? Яку доріженьку вибрав?

І знову зарокотали гуслі, заспівав боян:

Зітхнув Володимир-князь, Красне Сонечко, промовив:

– І я на ту доріженьку, де убитому бути…

…До матері своєї Малуші, щоби з нею ще хоч раз хлопчиком маленьким побути, потім і назавжди – до жони своєї, до Рогнедоньки, щоби з нею бути… Люба вона йому була, хоч і кривдив її, а все’дно – любив. І це лише наостанку збагнув…

Її не стане на рубежі двох тисячоліть, у 1000 році. Де вона була похована, писемні джерела нічого про те не повідомили, тож так і невідомо, де її могила.

Про місце останнього спочивку цієї мужньої жінки історія не зберегла жодних даних. Звідтоді відшуміла, відклекотіла тисяча літ. Але культ Рогнеди в Полоцькому краї все ще зберігається. Там існують знамениті кургани під загальною назвою «Рогнедині», і тамтешні жителі запевняють, що саме там – під якимось із курганів, і похована Рогнеда.

У 1866 році біля села Черниця знайшли склеп із багатим убранством. Один з дослідників висунув версію, що саме там похована Рогнеда.

У Білорусі Рогволодовичі вважаються династією, яка перебувала біля джерел Білоруської держави.

Ії діти лишили помітний слід.

Ізяслав (981—1001) – князь полоцький, родоначальник полоцької гілки Рогволодичів.

Ярослав Мудрий (бл. 978—1054) – князь ростовський, потім новгородський, а після перемоги над Святополком великий Київський.

Всеволод (983—до 1054) – до 1013) – перший князь волинський.

Мстислав помер ще немовлям.

Предслава була наложницею польського короля князя Болеслава I Хороброго.

Премислава (пом. 1015) – дружина угорського принца Владислава Лисого.

Мстислава в числі інших близько 1018 року була захоплена польським князем Болеславом I Хоробрим.

Ізяслав, першенький Рогнедин син, став найбільшою її радістю і гордістю. Виховавши такого сина, вона вважала, що недарма жила на світі білому. (Про іншого свого сина, Ярослава, що з прізвиськом Мудрий стане знаний всій Русі, до цього їй не судитиметься дожити.) Ізяслав же і виріс на її очах, під її піклуванням, і князем став. Вона йому й дружину княжу зібрала, і жону знайшла зі знатного роду. І стала бабою, коли невістка народила двох синів-спадкоємців – Всеслава і Брячислава. І лише після того упевнилась: рід її, рід полоцького князя Рогволода, не урветься.

Кіндрат Рилєєв писав у своїй поемі «Рогнеда»:

Рогнеда за своє недовге, але таке згорьоване життя, стільки натерпілася страждань, опинившись в тупиковій безвиході, коли було знищено Полоцьк, батька й братів, а її саму відправлено в неволю, де вона була по суті рабинею для утіх її поневолювача, що, здавалося, просвітку попереду вже не буде. Попереду були тільки морок і безнадія. Коли вона спізнала християнство з його гуманістичними світлими ідеалами, вони виявились для неї не просто близькими, а – рятівними. Рогнеда сприйняла християнство, як нове сонце в мороці її тодішнього життя. Як порятунок, зрештою. Тож не дивно, що вже як християнка вона стільки зробила доброго, що в Полоцьку її й досі згадують, як писав поет, «незлим тихим словом». Вона заснувала в рідному місті один з перших на Русі жіночих монастирів і стала його ігуменею, збудувала Спасо-Преображенський собор. У чомусь вона нагадувала княгиню Ольгу після прийняття нею християнства. Але, на відміну від прабабці Володимира, їй вдалося надихнути своїми ідеалами і дітей. Особливо старшого сина Ізяслава. Він із матір’ю відроджував Полоцьке князівство, зводив храми, був милосердним і справедливим правителем у тамтешнім краї. Мати завжди допомагала йому і словом, і ділом, привчила його до читання, допомагала поширювати християнство на півночі Русі. Прославився на Русі і в тодішньому світі менший її син, Ярослав, який, ставши великим князем Київським, здобув почесне ймення Мудрий. Ярослав, як і мати, будував храми, монастирі. Зведений ним у Києві Софійський собор став шедевром давньоруського мистецтва. Другий Софійський собор збудував син Ярослава Мудрого, Рогнедин онук, у Новгороді, третій звів у Полоцьку правнук Рогнеди – Всеслав Брячиславич, прозваний в народі Чародієм. Рід хороброго Рогволода, як писав Кіндрат Рилєєв, і справді воскрес…