Валентин Чемерис - Трагедія гетьмана Мазепи

Гм… Вона й до кінця життя була для нього такою – Мотрононькою, чорнобровою вродливицею, наче й не від світу цього, земна і в той же час неземна, богиня і просто… Просто дівчина. Файна, як десь в Україні кажуть.

Була тією, про яку Олександр Пушкін писав, що

А щодо Мазепи, то він у Пушкіна «стар. / Он удручен годами, / Войной, заботами, трудами; / Но чувства в нем кипят, и вновь / Мазепа ведает любовь…»

Іван Степанович не ловелас, як і досі про нього розпускають чутки, Іван Степанович офіційно попросив руки Мотрі у її батьків, але йому було рішуче й безповоротно відмовлено.

На тій підставі, що шлюб між хрещеним батьком, яким для Мотрі був Мазепа, і хрещеницею немислимий – за церковними законами. Це так, немислимий. За церковними законами, але Мазепа міг би дістати дозвіл у Церкви, якби була згода батьків його коханої.

Міг би, адже були випадки в історії, коли для високопоставлених осіб робилися Церквою винятки, міг би, але…

Але не став домагатися того винятку для себе – батьки Мотрі були рішуче проти, і тут уже й Церква була б безсилою. Цьому причин багато, але головна, як гадають історики, – жіночі ревнощі. Буцімто, Мазепа – було таке чи не було, хто тепер достеменно скаже? – чи не в молодості упадав за матір’ю Мотрі, тоді ще незаміжньою дівчиною, дочкою козацького полковника Любою, але… Але вона віддала перевагу іншому – потомку кримського бея, який приїхав в Україну в XVI столітті, Василеві Кочубею.

Ніколи не думала, що так схибить і попаде пальцем у небо – з юних літ ніхто не міг обхітрувати її, така вдалася, а тут… За якогось напівтатарина-напівукраїнця побігла, спокусилась, що він – бей, думала, ледь чи не на трон її возведе – дурепа!

Таких – у кого в роду один турок чи татарин, а другий – українець – називали тумою. Козак-тума. Звідси й пішло: любов, як тума, хоч кого зведе з ума. І її, мабуть, звів з глузду цей татарський чи турецький нащадок Кочубей – проміняла на нього здуру Мазепу! Та що тепер… Минулого не вернеш. Як кажуть, що з воза впало, те пропало…

І Люба – а вона була гордо-пихатою – все життя не могла пробачити собі, що дала маху і вибрала не того. А тому, запевняють, і зривала злість на чоловікові, хоч він у цій історії був ні при чім. Чи не тому Люба принижувала дочку – особливо в присутності батька, називаючи Мотрю «блудницею» та «гетьманською наложницею»… Хоч такою дочка її ніколи не була. Це знала й сама мати, але треба ж було на комусь зігнати злість за свою промашку в молодості – була б вона, коли б не промахнулася, нині гетьманшею, а так… Всього лише суддиха. Чортзна-що! [3]

І ще дослідники відзначають: історія останньої любові Мазепи і юної Мотрі значно зворушливіша і цнотливіша за ту, що описана в Пушкіна (у нього Мотря чомусь виступає під ім’ям Марії). А все тому, що гетьман мав Божий дар зачаровувати і завжди – при потребі – цим даром користувався. І це не тільки визнають – додають історики, а й ставлять йому в провину вороги – а їх у Мазепи було чимало! Та й нині ще предосить! Навіть в Україні, не кажучи про Росію. І все ж сліди його шарму можна простежити і в нас, і в Європі на протязі не одного століття. Так чи інак, а під його зачарування потрапляли не лише жінки, а й навіть такі мужі, як Вольтер, Байрон, той самий Пушкін, Чайковський. Та й не треба забувати, що за Мазепи Україна нарешті хоч на якийсь час зітхнула спокійно, адже Іван Степанович втілював у життя досить розумну економічну політику. І що дивно – не повірите – не крав. А ось десятки збудованих Мазепою храмів та церков стоять і нині, – але жодної резиденції чи заміської вілли. Іноземці захоплено писали: Мазепа підтримував розвиток наук, відновив Київську академію і збагатив – за власний кошт – її бібліотеку рідкісними творами, він побудував стільки святинь, а його… Його щороку проклинають у першу неділю Великого посту… Мазепа – освічена і гуманна людина, удатний полководець і провідник вільного народу… Так писали європейці.

І хто знає, як би повернула муза історії, пані Кліо, якби Іван Мазепа на шістдесятп’ятому році свого многотрудного життя не закохався в шістнадцятирічну доньку друга-приятеля Василя Кочубея Мотрю. Якби красуня не відповіла йому взаємністю, то жінколюб Мазепа женився б швидше всього на якій-небудь багатій полячці чи українці і заспокоївся б, ставши, може, й зразковим сім’янином: чоловіком-мужем і батьком для своїх дітей, які тоді в нього неодмінно народилися б. Але Мотря, хоч і мала багато женихів – а до неї сваталися і з України, і з Росії, – та віддала перевагу сивому гетьману, який до всього ще й був її хрещеним батьком… І цим «покрыв семью свою позором, забыл и небо, и закон…» Мотря назавжди увійшла в історію, хвилюючи людей з різних сторіч та епох. І навіть з різних країн Європи, де стільки вже написали про неї та її любов до гетьмана Мазепи. Чи про гетьмана Мазепу та його любов до неї. А не відмов вона йому, коли б усе склалося, як і гадалося, і вони стали б подружжям, можливо, й сама історія пішла б тоді іншим шляхом…