Валентин Чемерис - Трагедія гетьмана Мазепи

А буває, скарби гетьман ховав, як кажуть, на видному місці. Хоча б у Чернігові, в будинку військової канцелярії – будинок зберігся й сьогодні. Так, так, той, що нині зветься «Мазепин дім». Там тайно у підвалі і зарив Мазепа багато бочок золота та різних коштовностей. Про це він якось повідав Мотрі Кочубеївні, аби вона доглядала ті скарби, а як «все минеться і вони знову будуть разом, тоді скарби – бочки з золотом – самі вийдуть на світ білий…»

Досі чомусь не вийшли. Може, тому, що проклята матір’ю Мотря Кочубеївна, як гласить легенда, блукає ночами білою примарою в Мазепиному будинку – жоден із скарбошукачів, навіть найзатятіший, не зважується туди вночі поткнутися. А вдень скарбів не знайдеш, вдень скарби «не даються в руки»…

Але скарбошукачі не ликом шиті. Скарбошукачі на все згодні і тому не втрачають надії. І на все вони здатні. Як ото один з героїв Степана Руданського:

Існує про скарби гетьмана Івана Степановича Мазепи ще й таке сказання, записане автором цих рядків (а може, самим автором і придумане, хто його розбере) у 2009 році – див. його, Валентина Чемериса, книгу «Феномен Фенікса», роман-есе, фантастичні повісті, оповідання.

Отож ще дещиця про заховані (незнайдені) скарби Мазепи.

Не шукайте в нашій демонології ще й такого персонажу, його буцімто там немає. Ні серед відьом, ні серед блудів чи вихорів – не шукайте. Не знайдете Поросючки і серед вовкулаків, водяників (чого б це вона водилася в такій компанії?), ні серед домовиків, світилок і тим паче русалок-мавок (для компанії таких персоналій Поросючка красою-вродою не вийшла), ні серед упирів (пхе!), ні серед чарівників, чортів-бісів, ні серед чугайстрів, ні серед злиднів, ні серед скарбників…

О, до скарбників Поросючку в якійсь мірі можна віднести. Скарбник – це вірний страж багатств свого господаря, він затримує злодіїв і взагалі охороняє закопані гроші та закляті скарби. Були вони – скарбники – чисті й нечисті. Люди вірили, що раз на сім літ, до «Вшестя», закопані скарби пересушуються і горять (при цьому золото горить червоним вогнем; срібло – білим, мідь – синім). Вважалося, що гроші, які горять уночі, охороняє скарбник нечистий, взяти їх неможливо, бо вони закляті (прокляті). А коли хтось із настирливих та жадібних все ж їх добуде, то вони в мішку, доки їх нестимуть, перетворяться на черепки та вугілля. Або й на гадюк, жаб тощо. Траплялося, що нечистий скарбник може відкрити скарби, але – в обмін на душу. Цур йому пек! А Поросючці чужа душа не потрібна, тож ні за що вона не уступить довірених їй скарбів – і не просіть, і не моліть, і не хитріть, бо все то – дарма.

Тож не шукайте там Поросючку, її серед того кодла немає. Хоча вона і… є. Я навіть можу вам сказати де – за так, але, звісно, під великим секретом. Принаймні там, в тій потаємній місцині Поросючка була ще й донедавна, коли якось так налякала наших скарбошукачів, що поклялися вони до скону віку свого більше чужих багатств не шукати.

А було так…

Ні, спершу вам треба розповісти про скарби гетьмана Мазепи взагалі, а тоді… Про них багато чуток – достовірних і таких собі – ходить межи людом, і ще довго, смію думати, будуть вони ходити межи люду простого і навіть, як один казав, вельми грамотного.

Іван Степанович був людиною не бідною, дещо за гетьманства мав на чорний день. На його багатства розраховував навіть шведський король Карл ХII, який постійно побирався. Мазепа йому й допомагав, раз, поголоски ходили, навіть послав його величності аж 30 возів зі срібними та золотими монетами – хочте вірте, хочте ті вози перерахуйте. Тридцять їх, чи скільки там.

Гроші Мазепи, як він перебрався до шведів, були при ньому, але якась частка. Одні кажуть, що головні скарби нібито при гетьманському обозі знаходилися, тож якийсь час зберігалися в Прилуках, де той обоз стояв, потім у Лохвиці, далі в Хоролі, і хоч драгуни якісь там «тєлєґі» у Мазепи буцімто відбили, але гетьман все ж таки встиг перевезти більшість своїх коштовностей у Великі Будища, де була на той час головна квартира Карла XII. А вже після нещасливої Полтавської битви, переправляючись через Дніпро біля Переволочної, Мазепа захопив із собою дві бочки з золотими монетами, кілька мішків срібла та чимало іншого скарбу.