Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

1949 рік:

«Что может быть менее созвучным нашей музыке, нашим советским песням, богатейшему фольклору советских народов, чем ноющий, как больной зуб, или воющий саксофон, оглушительно ревущий изо всех сил тромбон, верещащие трубы или однообразно унылый стук всего семейства ударных инструментов, насильственно вколачивающих в сознание слушателей механически повторяющиеся ритмы фокстрота или румбы. Нет! Мы решительно против искусственного соединения нашей музыки с джаз-оркестрами, а тот, кто пытается втискивать ее насильственно в джаз, калечит ее, коверкает…»

І т. д., і т. п. в тому ж дусі і стилі – справді «пошлому». А Леонід Утьосов витримав і це. І сидить собі спокійно на бронзовій лавочці в Міському саду любої його серцю Одеси, і йому до всього байдуже. Мабуть, тому, що він уже бронзовий. Живим це витримати значно складніше.

Року 2003-го у зв’язку із 110-річчям з дня народження Віри Холодної в Одесі 2 вересня було встановлено бронзовий пам’ятник – актриса зображена в образі однієї зі своїх героїнь – молода і гарна (вона ж бо навічно залишилась молодою) – в широкополому капелюсі і довгому платті, що його актриса злегка притримує правою рукою…

Бронзову фігуру пам’ятника (автор – одеський скульптор Олександр Токарев) відлили у майстерні київського спеціалізованого творчого об’єднання «Художник».

Зірка німого кіно зображена в повний зріст на постаменті, що символізує сцену. Біля її ніг лежать відлиті з бронзи квіти.

Пам’ятник установлений на вулиці Преображенській біля того місця, де колись був розташований фасадний флігель дому Папудових, у якому мешкала актриса. І водночас це зовсім близько від Спасо-Преображенського собору, у якому її відспівували…

Залишається додати, що довгі й довгі десятиліття радянської дискримінації Віри Холодної (за радянської ідеології вона чомусь вважалася уособленням всіх пороків дореволюційного кіно), завершились повною її «реабілітацією».

До 100-річчя кіно було випущено об’ємний збірник «Вера Холодная», а столичний «Дом Ханжонкова» почав присвоювати щорічний приз Віри Холодної…

Про неї різні видання Москви й України – цілий потік, особливо Інтернет, – публікують статті, дослідження. Передруковують спогади та інші матеріали про першу російську зірку німого кіно Віру Холодну, того кіно, що звалось спочатку синематографом. Поети присвячують їй і сьогодні вірші.

З’явився і перший художній фільм, що розповідає про Віру Холодну, вже згадувана «Раба любові» (Мосфільм, СРСР, 1975. Мелодрама).

…Із зайнятої більшовиками Москви їде в Крим на знімання зірка німого кіно Ольга Вознесенська (себто Віра Холодна, принаймні вона виступає як літературний прообраз головної героїні). Вона тяжко переживає крах старого світу, стоїть перед болісним вибором: прийняти переміни чи тікати від них. А може, порятунком для знаменитої актриси виявиться любов?…

Громадянська війна в розпалі. В невеличкому містечку, зайнятому білогвардійцями, московська кіногрупа знімає салонну драму «Раба любові».

Виконавці головних ролей – зірка німого кіно Ольга Вознесенська і не менш знаменитий Максаков.

Оператор групи Віктор Потоцький (керівник підпільної групи революціонерів) нелегально фіксує на плівку арешти і розстріли. Закоханий в Ольгу, Віктор намагається розкрити їй смисл подій, що відбуваються в Росії. Вознесенська починає допомагати другу і навіть рятує йому життя. На якийсь час…

Зйомки розпочав на «Мосфільмі» режисер Рустам Хамдамов, але далі все загальмувалося – картина «не пішла» і, знявши половину матеріалів та витративши половину бюджету, режисер залишив майданчик. Доробляти фільм ніхто не брався, і Нікіта Михалков ризикнув заново перезняти матеріал – у рамках тих грошей, що залишилися. І в нього це блискуче вийшло.

Сценарій: Фрідріх Горенштейн, Андрій Михалков-Кончаловський.

Композитор: Едуард Артем’єв.

У ролях знімалися: Олена Соловей, Олександр Калягін, Родіон Нахапетов, Олег Басилашвілі, Костянтин Григор’єв, Ніколай Пастухов, Віра Кузнецова, Нікіта Михалков, Юрій Богатирьов та інші не менш відомі актори.