Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Січовий рух шириться під ідейним прапором гетьмана Івана Мазепи, в дусі помсти за Полтаву і за зруйнування Січі. Грімко лунає січова пісня про Дніпро, козацтво, степи, Шевченкову могилу, Чорне море, – вся українська земля стає органічним елементом духовости галицьких українців.

Січову організацію за її бунтарський та самостійницький дух, завзято переслідувала австро-польська державна адміністрація. Тисячі січовиків пересиджували в арештах та платили грошові кари за ношення січових відзнак, а по селянських хатах відбувались численні ревізії. Карні процеси за січові походи і збори були на денному порядку. Багато «Січей» розв'язували, а провідників січового руху карали тюрмою за штучно видумані провини. В червні 1908 року д-р К.Трильовський, разом з чеським парляментарним послом, пізнішим президентом Чехословацької Республіки Т.Масариком, відбули в Празі велике віче для протесту проти переслідування «Січей» австропольськими властями. [11] [11] Д-р К.Трильовський. Про січовий рух. Календар «Запорожець» на 1921 р. Відень, 1920, стор. 30-37.

Під непереможним впливом січового руху виховувалось усе тодішнє молоде селянське покоління, росла національна свідомість, зникали останки рабської психології, защіплюваної століттями українському народові його ворогами, виростав новий тип українця, що віднайшов свою людську і національну гідність та своє місце в світі.

Паралельно із січовою організацією постали і розвивалися гімнастичні товариства, що звалися «Сокіл». Вони діяли під nроводом фахівця руханкової справи, проф. Івана Боберського, пізнішого ініціятора стрілецьких секцій при сокільських організаціях та заслуженого члена Української Боєвої Управи. Завдяки енергії і знанню свойого голови, «Сокіл» користувавсь здобутками та методами модерного фізичного виховання, а слова бадьорого сокільського гимну: «Боротись будемо, Соколи, всі ми, за нашу святу Україну!», найкраще з'ясовують мету сокільських товариств, яких національно-державницьке спрямування йшло по одній лінії з «Січами».

Число січових і сокільських товариств доходило перед війною – до двох тисяч.

Це велика історична заслуга січового і сокільського рухів та їх творців, що своїм живим, бадьорим і емоціональним змістом, защепили в маси нашого народу глибоке національне почуття та свідомість гордої державницької традиції, яку наш народ тоді докладніше пізнав та з цілого серця полюбив. Виховання почуття суспільного обов'язку та національно-громадської дисціпліни, масові руханкові вправи і муштра на зразок війська, величаві маніфестації, пописи та походи – були знаменитою підготовою до грядучих історичних подій і змагань, до яких могла станути тільки вихована, солідарна, національно свідома та здисциплінована нація.

Треба також відзначити існування в Галичині до першої світової війни численних таємних організацій молоді середніх шкіл, т. зв. кружків, що продовжували традицію «Молодої України» та вели свою працю у тіснім зв'язку із студентами високих шкіл, і які відограли важну ролю у національно громадському вихованні молоді. Були це передусім самоосвітні організації, яких завданням було добувати найширше знання, що його не давала молоді чужа і реакційна школа. Студії української літератури, історії і культури стояли на першому місці. Завзята ідейна боротьба з москвофільством, яка починалась уже в гімназії, вимагала основних відомостей про самостійність української нації. Йшла боротьба за нашу національну назву. Панувала тоді ще назва «русин». Усі видання історії України М.Грушевського були основною зброєю в ідейній боротьбі за нашу національну самостійність. Книжка Л.Цегельського «Русь-Україна і Московщина» через свій популярний виклад і демократичні та самостійницькі тенденції – була національним катехизмом тодішніх середньошкільників. Також суспільні науки, соціологія, політична економія, політика, теорія та історія суспільних ідей, історія французької і російської революцій, соціялізм, а також філософія й основи природничих наук – були предметом самоосвіти. Зокрема основніше пророблювано твори і діяльність Михайла Драгоманова, як патрона середньошкільних кружків, які скорочено називано також «Драгоманівками». Деякі кружки задержали ще стару фірму «Молодої України».

Ця самоосвітня праця відбувалась шляхом рефератів та дискусій і читанням книжок, що находились у тайній бібліотеці кожного кружка.