Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Для оцінки ідейно-політичної вартости цієї організації треба піднести, що постала вона далеко перед тим, як заіснувала можливість австро-російського конфлікту, – значиться, мотивом її постання не була орієнтація на позаукраїнські сили й історичні події, а навпаки був це самобутній зрілий витвір української визвольної думки, що у власному інтересі, власними силами та власними жертвами казав будувати основу для дальшої боротьби нації.

Основні мотиви, що зродили цю нову визвольно-мілітарну ідею серед української молоді, були глибші. З розвитком та ростом вглиб і вшир національної свідомости серед народних мас, щораз більше ставало актуальним бажання здійснення голошеного гасла самостійної України. Це гасло постійно дозрівало, та стало серед найактивніших кіл нації уже політичним постулятом, імперативом та ірраціональною спонукою, яка вимагає свого вияву та свого здійснення.

Тодішня українська молодь, як видно з повище змальованого її ідейно-духового життя, багато читала і вчилась, багато слухала та багато знала з історії різних народів та з сучасности, зокрема про визвольну боротьбу різних поневолених народів. Вона усвідомила собі та вірила, що тільки власною силою та на основі власного рішення волі народи здобувають свою самостійність, та що для гарних очей чи для гарних пісень ніхто ні кому ще не подарував волі. Вслід за тим мусіла молодь приступити до реалізації цих внутрішніх національно-визвольних емоцій – у формі творення і розбудови власних мілітарних організацій, яких завданням мала бути боротьба за незалежну державність.

Справа створення військової організації не перерішувала ще питання про обставини, серед яких мала бути здійснена мета мілітарного руху, а саме: час, засоби, союзники, тактика, політична програма і т. ін. Рішальним і першорадного значення є факт, що ініціятори і творці цієї організації розуміли, що її треба творити власними силами, у власнім інтересі, без чужих спонук, та що її треба творити негайно, вже сьогодні, не ждучи на ніяку пригожу коньюнктуру, ані корисну міжнародну конфігурацію.

Коли восени 1912 року довше напруження у політичних відносинах на Балканському півострові – привело до воєнного конфлікту між Болгарією, Сербією, Грецією і Чорногорою з одного, а Туреччиною з другого боку, – а внаслідок цього постало міждержавне напруження та воєнна гарячка в цілій Европі, – тоді вже ідея української самостійної державности, як певна реальна політична ідея, непозбавлена грунту і можливости свойого здійснення – почала актуалізуватися та ставати популярнішою. Визвольна війна балканських народів проти турецької неволі, яка через свою довговікову героїчну традицію викликала живі симпатії по стороні усіх поневолених народів, – після її переможного закінчення та повного визволення болгарів, сербів і греків – скріпила загальну віру в збройні, визвольні змагання проти усяких гнобителів та довір'я у власні сили поневолених народів.

А коли після закінчення Балканської війни почала Росія снувати свої політичні інтриги серед балканських народів, щоб закріпити на Балкані своє імперіялістичне становище, продовжуючи свою стару московську месіяністичну мрію про здобуття Дарданеллів та Константинополя і доступу до Адріятики, – тоді остаточно захиталась політична рівновага в Европі. Почалась воєнна гарячка, нагле скріплення зброєнь та мобілізація військ. Із Галичини відійшли на сербську границю цілий ряд змобілізованих полків. Австро-російська війна, а вслід за тим загальна европейська війна, висіли на волоску. Зокрема в Галичині запанувала напружена атмосфера серед українського громадянства. Можливість війни з Росією поставила перед очі українського народу на цілий ріст зовсім актуальну тепер проблему визволення України в зв'язку з евентуальною зміною карти Европи та утворення самостійної держави. З другого боку всі освідомили собі безпосередню небезпеку для галицьких українців – попасти під панування Росії.

Усім мусіло бути ясне, що війна між Австрією і Росією буде вестись на українській території, а по обох сторонах фронту будуть стояти проти себе та кривавитись за чужі інтереси в арміях займанницьких держав сини одного українського народу. Також не було сумніву, що ця війна безумовно приведе до зміни політичної констеляції на Сході Европи та видвигне українську проблему як актуальну справу міжнародного значення.