Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Був це тяжкий удар для української справи на майбутнє. [68] [66] Малий чисельний стан УСС у світовій війні не дав можливости поставити більшу формацію УСС під час листопадових боїв за Львів, що спричинило втрату Львова та дальший некорисний розвиток польсько-української війни. Також київські СС коли б мали хоч би два-три рази більшу кількість старих УСС-ів – були б змогли причинитись до кращого висліду боротьби за нашу державність. Зокрема була це велика трагедія для тих тисяч добровольців, яких позбавлено щастя боротись за Україну. З другого боку був це великий успіх польських правителів Галичини, які були певні, що така слаба чисельно військова частина, без відповідного доповнення не втримається довго в війні. Їхні інтриги наразі вдалися.

Наказ про обмеження УСС до числа 2500 стрільців викликав надзвичайне обурення серед УСС. Піднеслися знову гарячі протести. Кинено гасло: «Або всі, або ніхто!» Опозиційні настрої захопили загал УСС, бо всі вважали обмеження сили формації УСС катастрофою Стрілецтва та його збройної боротьби. Але й тут мусіла перемогти холодна, далекозора, розумна думка та реальний погляд на український політичний інтерес в світовій війні. Речником його став сотник Дмирто Вітовський, що вперше виступив тоді перед Стрілецтвом у тім тяжкім і відповідальнім моменті, як його духовий провідник і ідеолог. «Треба за всяку ціну задержати для української справи наш зав'язок українського війська. Ми мусимо поборювати всі перешкоди на нашому шляху, що нас ждуть у майбутньому. Хоч би з нас мала вернутись тільки сотка додому, то ми не сміємо зневірюватись, а мусимо виконати свій національний обов'язок у цій війні, який нам доручив наш народ…» Тими словами, які ми добре пам'ятаємо, переконував сотник Вітовський дня 2 вересня 1914 р. на одному міщанському городі, на Ланах у Стрию, палких опозиціоністів Дідушкової сотні, що через свій особовий склад була все висловом стрілецької опінії. І ця загальна стрілецька думка, немов публічна опінія УСС, вирішила задержати існування формації УСС, навіть в обмеженій кількості, та зложити так довго вимушувану присягу. Мудро вирішено. Бо ліквідація УСС в тому моменті дорівнювала б національній поразці, а своїми наслідками на майбутнє була б спричинила значне послаблення наших визвольних змагань. Ми були б утратили наиважніший національний чинник впродовж світової війни, нація втратила б всі ті цінності, що були здобуті Українським Січовим Стрілецтвом, а історичні бої за Київ і Львів, були б позбавлені своїх найкращих учасників.

По полудні дня 3 вересня 1914 р. відбулась на стрийських оболонях присяга УСС, яку відобрав відомий народний діяч о. Остап Нижанковський. Один із учасників заприсяження, УСС Микола Голубець, так описує церемонію присяги: «Глухо і без ентузіязму прогомоніла стрілецькими лавами рота присяги… В суматосі, що тоді запанувала, трудно було визнатися, хто заприсяжений, а хто ні, так само, як нікому було провірювати, хто присягав щиро, а хто… замість слів присяги, деклямував у їхній такт, якийсь виїмок з Шевченкового «Кобзаря». [69] [67] Микола Голубець. Рік грози і надій – 1914. Львів, 1934, стор. 104.

Справа присяги в Стрию була тим вогнищем, в якому вперше в світовій війні загоріло ясне полум'я стрілецької ідеології, що освічувало своєю силою весь дальший шлях стрілецького походу. В майбутніх трудах і боях не раз доводилось ставати УСС перед відповідальними ситуаціями та трудними проблемами національно-політичного характеру. Ідейний шлях намічений в Стрию був невідхильною розв'язкою всіх труднощів, що ставали перед УСС. А він був простий: гордо і високо держати стрілецький прапор боротьби за українську державність, боронити національну честь і гідність перед усякими затіями наших союзників, позбутись остаточно австрійського патріотизму, що мусить безповоротно зникнути із стрілецьких сердець та за всяку ціну зберегти силу і цілість Легіону УСС, як першої формації української армії новітньої доби.

З днем 3 вересня 1914 року перейшли УСС на удержання австрійської армії. Під натиском російської офензиви опустили Стрий та 4 вересня виїхали на Закарпаття довжезним залізничим транспортом, зложеним переважно із некритих товарових вагонів. Злобна доля закпила собі із УСС-ів. Ще перед місяцем з повним одушевленням вірили вони, що вже незадовго увійдуть як переможці в обітовану українську землю, щоб «визволяти Україну із московських кайдан», – а тепер змушені без бою покидати майже останній клаптик Рідної Землі та їхати кудись у невідоме. І був це перший удар долі, перша велика невдача для УСС, що перекреслювала їхні сподівання й надії. Вони почали тоді усвідомлювати собі вперше гірку, тверду дійсність. Далекий, мозольний, непроглядний шлях до волі. Скільки перешкод треба перебороти, щоб зблизитись хоч до її порогів. Скільки жертв це буде коштувати, щоб ослабити та відсунути назад переможного ворога. Але одночасно була це одна з перших лекцій воєнного і життєвого досвіду, що його здобували УСС на шляху своєї праці і боротьби, та на ньому формували свій світогляд і свій характер. Коли хтось говорить про стрілецький «романтизм», то він розпливсь безповоротно в дорозі УСС із Стрия на Закарпаття. Це очевидно не означає, що стрілецтво огорнула зневіра, песимізм і апатія. Цього не було, бо остали в нього ще два найсильніші елементи стрілецької душі: перший – це глибока та непохитна віра в свою історичну місію та остаточну перемогу, а друге – це був той юнацький життєрадісний стрілецький гумор, бадьорий життєвий оптимізм, молодечий веселий настрій, що яснів на обличчі розсміяного і розспіваного Українського Січового Стрільця та підтримував його в найтяжчих хвилях боротьби. І це не припадок, що якраз у дорозі на Закарпаття, в цей невеселий час, серед холоду і дощу, В одному із товарових вагонів транспорту, в якому поміщалась друга і третя чоти першої похідної сотні УСС – зродилися перші стрілецькі слова до веселої, жартівливої пісні: «Гей ви Стрільці Січовії, раз, два, три», яку, сидячи на скриньці, при співучасті стрільців згаданих чот, уложив сотник Клим Гутковський.