Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Проти присяги піднявсь із рядів УСС рішучий протест і негодування. Загал стрілецтва стихійно спротивився цьому, не розглядаючи взагалі доцільности спротиву. Рішальним моментом для становища УСС не були якісь практичні та розумові мотиви, а тільки сила внутрішнього почуття і переконання, що Українські Січові Стрільці є українським військом та вийшли добровільно боротись за свою справу, а не за інтереси габсбурзької династії, і тому їхня військова присяга має бути заявою вірности Україні й українському народові. Головними речниками цього становища були колишні активні члени середньошкільних, січових та стрілецьких організацій, як Василь Данилович, Микола Балицький, Василь Семець і багато інших.

День 1-го вересня 1914 року був днем величавої маніфестації державницької ідеї, багатотисячної маси української молоді Галичини, а саме її гордої свідомости приналежности до великої нації, яка в історичному світовому змаганні хоче проголосити перед цілим світом своє незалежне слово, писане кров'ю свойого власного війська та видвигнути справедливий постулят за своє право на незалежне державне життя. Своїм стихійним протестом проти австрійської присяги – Українське Січове Стрілецтво раз на всі часи опрокинуло перед історією всі фальшиві міркування та безосновні твердження про «австрофільство» УСС-ів на тлі їхньої протиросійської боротьби. УСС доказали ясно, що пішли свідомо й добровільно на війну тільки за українську справу, рішили проливати кров тільки за Україну, розуміючи, що інтереси української нації не є ідентичні з інтересами габсбурзької монархії.

Історичну вартість цього спротиву підкріплює факт, що був це спротив стихійний, загальний, якого ніхто не диктував згори, а який випливав із чистого джерела юнацьких сердець, що бажали в своїй вояцькій присязі сказати те, чим була сповнена їх стрілецька душа: «присягаємо Україні! не зрадимо України!» А зваживши тверді обставини воєнного часу та воєнного закону, коли завдяки інтригам польських верховодів у безкритичних колах австрійського командування встигла закріпитись думка, що між українцем і москвофілом така різниця, як між жидом та ізраїльтянином, – і тому багато українців помандрувало до концентраційних таборів, – то в тих обставинах демонстраційна відмова зложення військової присяги була отвертим висловом недовір'я до держави в воєнному часі, і тому була достойним революційним актом.

Протест проти австрійської присяги був чуттєво-емоційним актом УСС. Він був типовим прикладом стихійної реакції спільноти, яка діє всею внутрішньою силою, що б'є із неї і якою зокрема характеризується національна спільнота в моментах свойого високого напруження. Природний відрух, протест, революційний акт зроблено. Ганьбу сервілізму, пасивности та рабської психології усунено.

Але після цього прийшла до слова свідома думка. Холодний розум аналізував всі моменти за і проти, раціоналізував стихійну ідею у відношенні до мети, до якої ця ідея спрямована. Після загального хвилювання та виявів протесту, що тривали цілий день 1-го вересня, станула перед очі всіх УСС у повнім виді небезпечна ситуація, а саме, можливість ліквідації, розігнання УСС, та позбавлення нації важного та єдиного успішного речника її змагань і боротьби. Існування УСС було загрожене на випадок відмови присяги. Разом з тим була вже добре відома ворожа акція деяких чинників, які за всяку ціну намагалися знівечити великий успіх українського народу, що ним була можливість брати активну участь у тій війні, як самостійна національна військова формація. Усі зрозуміли потребу компромісу. Бурхливі настрої проти присяги – успокоїлись. [67] [65] Ту саму справу австрійської присяги вирішили польські легіоністи багато легше і простіше. Боячись брати на себе політичну відповідальність за зложену присягу, вони оперлися на вождівськім принципі своєї формації, перенесли рішення цієї тяжкої проблеми на свого вождя Пілсудського, зажадали від нього видання відповідного наказу. «Не буду входити» – говорить Пілсудскі – «в мотиви мойого поступовання, досить, що я прийняв ту відповідальність на себе й видав наказ зложити присягу» (розуміється – австрійської формули). Jozef Pilsudski. Pisma zbiorowe. Tom IV. Warszawa, 1938, стор. 216.

Коли начальник УСС М.Галущинський зголосив у стаційній команді готовість УСС зложити наказану присягу, він довідавсь тут про розпорядок Начальної Команди, яким обмежено кількість УСС до двох тисяч «інтелігентних і гідних довір'я людей», а решту добровольців наказано розпустити додому. Це був наслідок, згадуваної вище плянованої акції наших ворогів, графа Лямезана й інших осіб, що старались про ліквідацію, або хоч про ослаблення УСС. Внаслідок додаткової інтервенції дозволено взяти ще 500 добровольців.