Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Ми – українці з Росії, що злучилися в «Союз Визволення України», ужиємо всіх наших сил для остаточного обрахунку з Росією. В цих важких часах, в котрих наша нація по обох боках кордону готується до остаточної боротьби з нашим смертельним ворогом – звертаємося з цим покликом до цілого цивілізованого світу! Нехай світ поможе нашій слушній справі! Ми звертаємося з цим глибоким переконанням, що українська справа є рівночасно справою европейської демократії. Европа доти не прийде до сили, доки не буде вільна від грози інвазії царизму, доки не буде певна своїх культурних набдань, доки на широких степах України не повстане забороло проти Росії!

Великі жертви, які наш нарід приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток літ, дають нам право моральне жадати уваги та зрозуміння цивілізооаного світу для нашої справи, для незалежности України!

Щоби в часах – коли на побоєвищах, що на них проливають свою кров тисячі українців, рішається судьба народів Европи, не зісталося чужим для Европи повне зрозуміння нашої справи, звертаємося з отсим покликом до громадської думки всіх народів, яких політичні інтереси в цій великій хвилі спільні з інтересами свободи і цивілізації.

За «Союз Визволення України»:

В.Дорошенко, Д.Донцов, [51] [49] Д.Донцов і М.Залізняк ще в 1914 р. вибули із «Союзу визволення України» та до кінця війни зовсім окремо вели політичну роботу по стороні Центральних Держав. М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський, М.Залізняк, А.Жук.

Вслід за цим закликом, представники Союзу, як амбасадори українського національного проводу під час війни, почали в багатьох европейських столицях живу пропагандивну і дипломатичну працю в інтересі українського народу. Отсим започатковано новий період в розвитку української справи, як міжнародної проблеми. Уже найближчі місяці принесли несподівані успіхи в цій праці.

А тою силою, що пригадала світові про існування українського народу та була кріпкою моральною основою для дипломатичної праці Союзу, – була збройна боротьба та пролита в Карпатах кров Українських Січових Стрільців.

Наведені вище історичні документи є найвірнішим висловом думок, домагань та плянів політичного проводу українського народу в моменті вибуху першої світової війни. Вони ясно змальовують його політичне положення та відношення до займанницьких держав напередодні війни. Ситуація була дуже проста. Не могло бути в тім часі двох думок про те, хто наш ворог, а хто союзник, – чого нам сподіватись у тій війні, які завдання українського політичного проводу, які його домагання, та яким способом належить за них боротись. Усі думки і пляни відповідальних провідників, як також настрої і сподівання свідомої частини українського громадянства поза межами Росії, були в той час вислідом довголітнього розвитку нашої політичної думки, на яку складався століттями нагромаджений досвід у тяжкій боротьбі українського народу за своє існування. Український політичний провід сказав своє слово про відношення українського народу до воєнного конфлікту. Він мав готову і досить легку відповідь.

Не була це якась продумана в довгих дебатах деклярація, яка обнимала б усякі застереження, недоговореності, чи сумніви, як рівно ж не була це сервілістична заява льояльности і вірности своїй займаницькій владі із надіями на ласку після закінчення війни. – Був це ясний, безпосередній і рішучий вияв власного українського національного «вірую», було це коротке всім свідомим українцям зрозуміле гасло: історичний і найбільший ворог України, що грозить їй загладою, – Росія, мусить бути переможена і розбита, а на руїнах царської імперії має повстати вільна, самостійна Україна. Її треба здобути власними руками та власними силами, і тому український народ мусить бути об'єднаний одною думкою й одною волею.

Такого змісту голос пролунав на весь світ від українського народу в перших воєнних маніфестах і проклямаціях українського політичного проводу. Провідною думкою цих заяв було підкреслення українського інтересу, української рації, українських ідеалів та, – що найголовніше, – власної української відповідальности в тій війні за свою долю. В тих декляраціях і маніфестах висловлено українськуорієнтацію. І це було найважніше місце історичного маніфесту Головної Української Ради.

Воно звучало: «Тільки той нарід має права, що вміє їх здобути. Тільки той нарід має історію, що вміє її творити рішучими ділами… Зближається давновижидана хвиля, що долю українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або ніколи добудемо собі волю. В тім вага хвилі, що самі можемо рішати про свою долю та власними руками добувати можемо собі свободу. Від нашої готовости, від наших діл, від нашого завзяття і нашої сили залежить тепер наша будучність».