Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Засадничою помилкою треба вважати окреме, непов'язане трактування київських Січових Стрільців у відношенню до УСС. При нагоді нашого минулого 40-літнього ювілею існування УСС, ми не чули належної згадки про київських СС, ні про їх особливе значення. Тому київським СС відведено тут належне місце, як інтегральній частині УССтрілецтва.

Весь зміст духового життя УССтрілецтва, його ідеологічне обличчя та громадсько-політичне спрямування з'ясовано згідно з його тодішнім станом. УССтрілецтва було твором своєї епохи. Його ідеї відповідали тому революційному періодові, в якому воно виросло і розвивалося. І тільки на основі об'єктивного історичного критерію належить його сьогодні розглядати і оцінювати. Також ті ідеологічні зміни, що настали в політичнім світогляді багатьох колишніх членів УССтрілецтва, треба все мати на увазі при оцінці їх ролі серед УССтрілецтва.

Ініціятива появи цієї книжки вийшла від Ювілейного Комітету свіяткування 40-літньої річниці збройного виступу УСС – при Головній Раді Братства УСС. З доручення цього Ювілейного Комітету я написав цю працю про УССтрілецтво. Тяжкі умовини еміграційного життя та непосильної фізичної праці на прожиток, не сприяли тому, щоб краще виконати прийняте завдання. Також брак потрібних джерел і літератури та інших матеріялів, не дали мені можливості опрацювати як слід задуманий плян. Терміновий характер праці та певний поспіх мусіли також спричинити деякі хиби й недостачі. Уважаю за свій обов'язок зложити на цьому місці щиру подяку усім, хто допоміг мені в моїй праці. В першій мірі дякую Товаришам УССтрільцям: Голові Ювілейного Комітету д-рові В.Білозорові, за особливу заохоту до написання цього нарису та цінні вказівки, дир. П.Постолюкові за поміч у підшукувані матеріялів, журналів і книжок, та провід у виданні, д-рові Л.Луцеву за основний перегляд і справлення манускрипту, ред. Р.Купчинському за цінні поради і оформлення книжки.

Особливо дякую Управі В-ва «Червона Калина», що – без огляду на видавничі труднощі – видала друком мою працю.

А в т о р

Бруклин, травень, 1956.

В моменті вибуху світової війни 1914 року – український народ був розшматований політичним кордоном двох займанницьких держав: Росії і Австро-Угорщини. Переважаюча частина нашого народу, після нещасливого Переяславського договору з 1654 р. та після розвалу Польщі при кінці XVІІ століття – опинилась під владою московських царів, які в підступний спосіб скасували усі вольності й права українського народу, завели на Україні свої московські порядки, зліквідували останки політичної автономії України та безпощадним режимом проводили свій плян знищення української нації, її імени, культури, мови, традиції, церкви та всяких ознак національної окремішности. Уживаючи усіх методів деспотичного правління – московські царі жорстоким насильством і терором, вбивствами, тюрмою та засланнями, підкупством та обманом, – закріпили своє панування на українській землі. Україна стала частиною російської імперії.

Усі зусилля українських патріотів боронити своєї свободи й незалежности – стрінулись із брутальною реакцією царської адміністрації та були безпощадно згноблені.

Основну масу українського народу – селянство, переведено в стан невільників-кріпаків та позбавлено людських прав. Протягом кількадесяти років московського панування над українським народом – квітуча козацька Україна стала «руїною», а її горде ім'я перестало видніти в ряді вільних народів Европи. Чорна ніч нависла над Україною. Над великим, вільним ще недавно народом, з'явилось мариво смерти. Але не зважаючи на насильницький гніт – життя української нації показалось сильніше. Серед цієї руїни і темної ночі не згасла в народі віра в правду і волю – ця таємна сила, що кріпила його духа у всіх лихоліттях.

І цей дух нації виявив себе незабаром у формі друкованого рідного слова. Тихо, майже непомітно почали витікати, мов з-під землі, струмочки національного відродження. Із першими творами нової української літератури в Росії – вступив український народ на шлях свого національного відродження, зробив перші кроки до великої мети, дістав у руки цінну зброю до дальшої боротьби. І тоді почув народ серед мертвої тишини – грімке, полумінне слово свого пробудителя й апостола – Тараса Шевченка, що голосно і відважно промовив до всієї поневоленої нації, як ніхто дотепер – про любов до України, про жорстоких гнобителів нашого народу. Він перший після довголітньої неволі кликав український народ до боротьби за волю України та взивав порвати кайдани неволі.