Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

2 листопада заатакували денікінці позиції 11-ої дивізії СС під Мурафою. Тут розігрався останній бій Січових Стрільців, які завзято боронили своїх становищ, незважаючи на поважні втрати. Окрилена ворожими силами Група СС почала виходити на захід, як прикриття всієї Армії УНР, яка вже раніше відійшла з фронту.

Серед сильних морозів і вітрів, обдерті і босі, з масою хворих і ранених, відступали Січові Стрільці із району Нової Ушиці до Старокстянтинова. Більшість стрільців почала хворіти тифом, а зле одягнені змобілізовані новобранці масово дезертирували. Внаслідок надзвичайних трудів і недостатків, деякі полки СС зменшилися до сотні і менше бойового стану. Під час перших боїв на денікінськім фронті, з одного куреня, що мав вісімсот щойно вишколених новобранців, впродовж одного тижня залишилося тільки 200 людей. 2-ий і 3-ий полки були небоєздатні і були зведені в одну сотню. Настрій і моральний стан стрільців дуже понизився. Надія на перемогу меншала. Усі почали усвідомлювати собі безвихідність положення. Очевидець так писав: «…рештки Січового Стрілецтва були подібні до решток армії Наполеона після відвороту з Росії…» [241] [236] В.К. Цитов. твір, стор. 39.

В тім часі повідомлено Січових Стрільців про договір УГАрмії з денікінцями. Командування СС мало вже давніше відомості про пляни деяких старшин-чужинців (майор ген. штабу Ерлє) із Начальної Команди УГА, щодо переходу на сторону Денікіна та повідомляло про це своєчасно Головного Отамана. Факт договору УГА з Денікіним, без попереднього повідомлення про це Армії УНР, дуже болюче вразив загал Січового Стрімецтва, яке вважало його великою шкодою для соборницької ідеї українських визвольних змагань. Стрілецька Рада вживала всіх заходів, щоб цю трагічну подію і її наслідки не роз'ятрювали урядові і громадські кола, на шкоду нашої дальшої боротьби. Представники Стрілецької Ради (сот. М.Матчак і сот. Я.Чиж) явилися в тій справі у Головного Отамана, який на їх прохання злагіднив в останній хвилині тон і зміст офіційної відозви, яку він приготовляв і в якій осуджував УГАрмію.

Січові Стрільці були соборницьким, об'єднуючим чинником в тім трагічнім періоді духового розколу між двома частинами нації.

Після трьох тижнів дуже тяжких маршів, Група СС, прикриваючи відхід Армії УНР, найшлася 23 листопада в районі Старокостянтинова, де сконцентрувалася також решта всієї Армії УНР. Тут стрінула Січових Стрільців велика неприємність, коли Гайдамацька бригада отам. Волоха напала вночі на 1-ий полк СС, та, обеззброївши його частинно, арештувала заслуженого команданта полку І.Андруха. Цей випадок зараз зліквідовано, але він вплинув дуже погано на дальші настрої Січович Стрільців.

Становище було безнадійне. Уся армія була цілковито ізольована на невеликому клаптику Волині, оточена з усіх сторін білими і червоними москалями та поляками. Вирішено виждати якийсь час. Переведено перегрупування військ. Група СС перейшла до Нової і Старої Чорториї. Уряд і Штаб Армії умістилися в Любарі, разом з Гайдамацькою бригадою і Юнацькою Школою. В залишеному Запорізькою Групою Старокостянтинові остали всі шпиталі Групи СС, всі ранені та дуже багато хворих на тиф, які попали в руки денікінців. Багато хворих померло.

3-го грудня отам. Волох на чолі Гайдамацької бригади підняв в Любарі бунт проти Директорії. Юнацька Школа відмовилася виступити проти Волоха, і тому Головний Отаман з урядом і штабом залишили Любар, щоб уникнути нових несподіванок. Вони всі переїхали негайно до Нової Чорториї, де стояли Січові Стрільці. Так отже і тут довелося Січовим Стрільцям виконати востаннє свою почесну службу: вірної охорони Уряду Української Народної Республіки, яку вони не раз впродовж наших визвольних змагань жертвенно сповняли.

В зв'язку з катастрофальним положенням армії, та з безвихідним політичним становшцем, яке тоді витворилося, відбувалися наради Головного Отамана, членів уряду і вищих командантів. На останній нараді, 6 грудня вирішено ліквідувати регулярну війну і перейти на партизанщину, пробиваючись на тили ворога. Окремим особам і частинам оставлено свобідний вибір рішення щодо їхньої дальшої долі.

Стрілецька Рада та всі старшини Групи СС, галичани й наддніпрянці, рішили одноголосно розв'язати Групу СС та здемобілізувати її. Усім СС залишено вільну руку, або включитися до Повстанської армії, яку очолив ген. Омелянович-Павленко, або вернутися додому.