Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

УСС поховали свого побратима Михайла Ярему на високій козацькій могилі, над стрімким берегом Дніпра, серед широкого степу, близько села Біленького, недалеко історичної Січі. Тамошні селяни, нащадки січовиків з сердечним захопленням приймали УСС. Коли сотня УСС входила в село, на привітання заграли всі дзвони. На похорон УСС М.Яреми зійшлось усе село. Місцевий хор під управою вчителя відспівав «Заповіт».

В Олександрівську, столиці Запоріжжя, прообули УСС майже два місяці. Тут стрінулися вони вперше з регулярними частинами української армії, Запорізькою Дивізією, що затрималася в Олександрівську в перемарші на Мелітопіль і Крим. Після Кримського походу вона вернулася в першій половині травня назад до Олександрівська. Була це найкраща частина тодішньої української армії, сильно здисциплінована, національно свідома й ідейна. УССтрільці дуже близько збраталися з Запоріжцями, а особливо сердечно заприязнилися з Гайдамацьким кінним полком ім. Гордієнка, що ним командував полк. В.Петрів. Добрі вояки пізнали себе та взаємно поважали. Пам'ятною остане зустріч Гайдамаків із УССтрільцями на великім Гайдамацько-селянськім святі, улаштованім у Царицинім Куті в присутності довколишнього селянства. Кінний полк ім. Гордієнка продемонстрував тоді перегляд в формі кінної атаки в повному розгоні. «Присутні старшини УСС» – оповідає полк. Петрів у своїх споминах – «дивляться широкими відчиненими очима, мабуть того й не бачили, а правду казати і я за 16 років своєї дійсної служби, такого теж не бачив… «. [142] [139] Ген. Всеволод Петрів. «Уривки зі споминів». Кал. Черв. Калини на р.1929, стор.38. Весь день тривала народна забава, запорожці, гайдамаки, стрільці, маси селянського народу в чудових настроях провели в Великому Лузі свято української радости.

Присутній на тому народному святі поет, сот. Остап Луцький, такими словами змалював ту незабутню всеукраїнську зустріч:

«Яка радість розпирала тоді груди, особливо нам, галичанам, що перший раз найшлися на оспіванім і вимріянім Запоріжжі. Ясним, чаруючим, нестримним полум'ям гордої втіхи, розгорілися наші душі… Радісно усміхається степ до Дніпра і сонця. Серце тішиться кожним засіяним клаптиком землі, кожною деревиною, кожним жайворонком, кожним подувом вітру, бо ж усе це наше, рідне, знову вільне!

Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в той день серед українського війська, на запорозькім Великім Лузі! Неясно в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави, нарешті прорвалося найсильнішою, найрадіснішою, найживішою свідомістю і бухнуло полум'ям повного щастя яке вщерть сповнило всі наші душі. Там ми найглибше відчули і живими очима побачили все минуле, вічну єдність України, її вчорашній і завтрішній день». [143] [140] Остап Луцький. «На Великім Лузі». Календар «Просвіти», нар. 1926, Львів, стор. 111,112.

В Олександрівську розгорнуло УССтрілецтво широку культурно-освітню, пропагандивну і державно-творчу працю. Головним тереном праці УСС стала місцева «Просвіта» та редакція газети «Січ». В багатьох установах працювали УССтрільці. Оживилось національне життя в місті й околиці. Місто зукраїнізовано. Усюди залунала українська мова. Театр не міг помістити усіх відвідувачів. Українська книжка розходилась масово. Населення міста і сіл приймало УССтрільців і гостило як рідних. Масові прогулянки на Хортицю ставали національними маніфестаціями. Не забракло і ворогів УССтрільців. Це були місцеві москалі, усіх політичних напрямків. Вони говорили, що УССтрільці – галичани – це погані люди.

Гетьманський переворот у кінці квітня прийняло все свідоме й активне українське громадянство в Олександрівську та на всьому Запорожжі – вороже. Так само зустріло його і УССтрілецтво, яке до глибини було вражене вісткою про розігнання Січових Стрільців у Києві, з якими воно держало постійний зв'язок. Від першого моменту вступу в Україну, багато старшин і стрільців УСС втікло до київської формації Січових Стрільців, бажаючи служити безпосередньо УЦРаді. Це негативне відношення до гетьманського режиму займали УССтрільці весь час свойого побуту в Україні.

Після перевороту повіяло в Олександрівську російським духом. Українізація міста спинилася. По селах бушували карні відділи, що несли на села терор. Здирали безправно високі грошові суми від селян. Тяжко побивали людей. З приходом гетьмана скінчилася для УССтрільців радісна доба безжурного романтичного захоплення Східньою Україною. Настали тривожні, поважні часи… [144] [141] М.Заклинський. Цит. твір, частина ІІ стор. 46. Почалися селянські повстання. Тюрма в Олександрівську заповнилась свідомими народними робітниками, селянами, вчителями. Окупаційні війська почали пацифікувати українські села. УССтрільці станули перед можливістю, що й їх вжиють до цієї акції…