Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

2. НК ГА не згоджується з напрямком наступу, пропонованим 1-му й 3 корпусам, без залізниць, грунтовцми шляхами. Марші здавалися НК ГА, за таких обставин, надто важкими й майже непосильнимй для армії.

Щодо першого пункту, то НК ГА мала рацію; ШДА сам висував цю думку і вважав за доцільне й бажане, щоб для користи загальній справі НК ГА мала змогу надіслати до Вищого Штабу своїх представників, яким вона цілком довіряє, і вони б боронили її інтереси. Одначе, вважаю, що для цьото не слід було припиняти операції, а швидше складати Вищий Штаб.

Між іншим, НК ГА не подобалося, що на чолі ШДА стояв отаман Василь Тютюнник – молода людина, без належного стажу й вищої освіти. [44] [22] Характеристику В.Тютюнника, цього видатного старшини, нами подано, див. І-ІІ чч. «Походу»

Треба зазначити, що до моменту переходу ГА за Збруч наказний отаман Осецький зовсім відійшов від ШДА, і начальникові його В.Тютюнникові надано всі права начальника Штабу Верховного оловнокомандувача. [45] [23] Так само й отаман Андрій Мельник уже більш як 1,5 місяці не був при ШДА; перед Проскурівською операцією він вернувся до групи СС, як помічник отамана Коновальця.

1-й і 3-й корпуси під час свого марш-маневру, хоч, правда, і не йшли весь час уздовж залізниці, проте спиралися вони на залізницю Жмеринка-Проскурів, відриваючись від неї (за першого етапу) всього на 2-2,5 переходи.

Правий фланг цієї групи в районі Янів-Хмільник-Калинівка якраз посідав вузькоторову залізницю, а після захоплення Запорожцями дільниці Вінниця-Калинівка, вузькоторова залізниця зв'язувалася з залізницею Калинівка-Вінниця-Жмеринка.

Крайнє ліве крило цих груп базувалося б на м. Старокостянтинів (яке по сідав би 2-й корпус) – менш, як два переходи.

Нарешті, коли праве крило вийшло б на Козятин, то тили правофлангового корпусу можливо було автоматично перекйнути на залізницю Калинівка-Вінниця-Жмеринка.

До того ж Лятичівський і Бердичівський повіти остільки багаті на хліб, збіжжя, худобу, що місцевих запасів вистарчило б на всю Галицьку армію.

Ходило про довіз вогнеприпасу, але його було так мало, що боятися недовозу його своєчасно не було рації. Доводилося більше турбуватися про те, щоб вогнеприпас відбити від червоних (а для цього відповідно скомбінувати маневр), аніж дбати про організацію регулярного підвозу залізницею вогнеприпасу з неіснуючих вогнебаз. [46] [24] Набої надсилалося цілим групам в такій максимальній кількості, як 30-50 тисяч мушкетних, 500-600 штук гарматних.

А наступ уздовж залізниці позбавляв нас можливости відтяти від большевиків склади з військовим майном, бо при фронтальному наступі червоні мали змогу заздалегідь евакуюватй частину військового майна, уникаючи оточення своєї живої сили.

Крім того, бої на залізницях мусіли провадитися обережніше та повільніше і з більшими втратами: у червоних було багато панцерних потягів сильної конструкції, якi являли собою важливий чинник у боротьбі за залізничні вузли.

Проте, і за пляном ШДА, і за пляном НК ГА, ми все ж могли подолати ворога, бо він уже був значно слабіший за нас.

Ходило тільки про час і змогу скористуватися різною військовою здобиччю. Треба зауважити, що плян НК ГА мав одну ще позитивну, так би мовити, господарську рису. В час відпочинку в Ново-Ушицькому повіті Галицька Армія, власне кажучи, її інтендантура почала заготівлю великих запасів збіжжя й фуражу. Їй допомагали фронтові частини, і для цього потрібний був довший час.

Отже, наслідком наведених вище прцчин доводилося, до сформування Вищого Штабу, або зовсім припинити операції, загаявши час, або провадити їх тільки Наддніпрянськими частинами за деякою допомогою галичан. Припинити зовсім свої операції було недоцільно, а тому в ШДА вирішено обмежитися покищо тільки захопленням Жмеринки, що була нам сіллю в оці, і через цей вузол подати руку Удовиченкові.

Ставлення СС до директиви.

З приводу наміченого для групи СС напрямку на Шепетівку-Звягель, цебто, забезпечення лівого крила наших армій, а не наступу на Київ, військові керівники СС були дуже незадоволені.

Січовики бажали і на цей раз узяти безпосередню участь у наступі на Київ, бо ж вони добре визнавалися там в обставинах.

Сх. чч. 14, 15, 16 і 17.

З 2-го до 10.VІІІ. наші війська ведуть наступ, щоб міцно, опанувати Жмеринський вузол і посісти р. Буг біля Вінниці для певнішого захисту цього вузла. Акції цього періоду назвемо Жмеринською операцією.