Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Після довгих пертрактацій, нарешті д. Петрушевич почав схилятися і дав напівзгоду перейти за Збруч.

На другий день делегати були в НК ГА. Тут справа змальовувалася трохи гірше для нас. У Штабі мали пропозицію від червоного командування, і галичани ще вагалися. Большевики обіцяли допомогти галичанам у їхній боротьбі проти Польщі, і негайно дати вогнеприпас та зброю. Мабуть була в Штабі течія за згоду з большевиками. Повертаючись назад, ще в Галичині ми зустріли Головного Отамана, який автом їхав до д. Петрушевича. Тут же на житах, біля бруку, Гол. Отаман з'імпровізував нараду; його поінформували, і Симон Васильович поїхав розв'язувати цю справу.

І справді, Головний Отаман і д. Петрушевич знайшли спільну мову, і було схвалене остаточне рішення. Взагалі, в успіхові цієї місії відіграла видатну ролю характерна вдача Симона Васильовича – уміння переконати й заспокоїти свого бесідника.

Бої з 13 до 15.VІІ. Сх. ч. 2 .

З 13-го до 15-го VІІ. в районі Ярмолинець точаться уперті бої зустрічного характеру. Дуже цікавий момент з тактичного погляду склався до вечора 13-го на Кам'янецькому напрямку. Запорожці з ранку перейшли в рішучий наступ на Ярмолинці головними силами вздовж бруку на північ, маючи на лівому крилі полк Чорних Запорожців. Спочатку 8 дивізія була вскочила в Ярмолинці, але потім її відсунуто назад; червоні перейшли в контрнаступ на широкому фронті. Свій рух вони підтримували сильним вогнем з численних кулеметів.

Ситуація 13.VІІ. на Кам'янецькому напрямку. Сх. ч. 1 .

Наші частини почали відворот, і до вечора відійшли геть аж на південь від Солобківців. Щоб урятувати ситуацію, ще опівдні 13.VІІ. полк. Сальський з району Зінькова кинув у ворожий фланг 6-ту дивізію у напрямі на північ від Солобківців. Пізно ввечорі становище здавалося для к-ра групи досить грізним – гро його сил, досить знесилене після добового тяжкого бою, зачепилося на південь від Солобківців, – полк. Сальський не сподівався, що дивізії можуть тут поставити значний опір. Між Солобківцями й Зіньковом продерлася ворожа кіннота й перервала зв'язок із 6-ю дивізією. [37] [15] До того ж, Запорожцям не вистарчало мушкетних набоїв: вони потребували 300 тисяч, надіслано 9 тисяч. В резерві у ком. групи частин уже не залишалося.

Проти Волинців теж цочався ворожий рух, і їх тиснули в напрямку на Смотрич. З боку Бару ворог обсадив Єлтушків і посувається в напрямку на Нову Ушицю. СС й досі вважали себе небоєздатними, скерувати їх вперед було ще важко. Полк. Сальський, к-р Запорожців, загалом із сумом дивився на обставини.

Ситуація видавалася дійсно небезпечною.

До того ж одержано відомості, шо 5-ту Галицьку бригаду цілком відсунуто за Збруч.

Але Штаб Дієвої армії ще мав холодну кров: він уживав всіх заходів, щоби стримати Запорожців від відвороту й притягти на Гусятин і далі на фланг червоних хоч дві бригади галичан (дальше загаяння з переходом ГА за Збруч загрожувало поважною небезпекою). Січі наказано проявити активність у напрямку на Єлтушків.

Повстанський кіш отамана Ю.Тютюнника.

Одначе, зза бойових хмар іще виглядало проміння. 6-та дивізія сунулася й сунулася вперед (про це довідався полк. Сальський вночі з 13 на 14-те) й тиснула ворога перед собою, погрожуючи червоним, які захопили Солобківці. Ця погроза ворожому запіллю й примусила червоних поглядати назад і почати відворот на Ярмолинці. Також зовсім несподівано доля послала нам допомогу – цілу повстанчу групу от. Юрка Тютюнника – чисельний склад її біля 3.500 люду. Ю.Тютюнник 13-14.VІІ. прибув у район Копайгорода, де було розміщено Запорізьку Січ. Також і поляки натискали на ГА і прискорювали перехід її через р. Збруч.

Бої 14.VІІ.

14-го Запорожці знову пішли всі, як один, уперед; до вечора навіть було захоплено на деякий час 7-ю Зап. дивізією Ярмолинці.

Розпорядження ШДА.

Групі СС було наказано й вимагалося від неї, нарешті, рушити вперед, а щоб допомогти Запорожцям переслідувати ворога, висунути свою кінноту на Франпіль. Волинській групі теж – просуватися вперед і забезпечити ліве крило групі СС.

Бої 15.VІІ.

Червоні встигли захопити Нову Ушицю; їхні роз'їзди пройшли ще далі на захід – до Миньковець. 15.VІІ. фактично було перервано зв'язок із Удовиченком. Отже, було наказано Божкові й повстанчому відділові Ю.Тютюнника звільнити від червоних Ново-Ушицький район.