Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Бойових акцій СС і Волинців не розбираю, бо їх, власне кажучи, майже не було (крім успішної контратаки Волинцями Смотричівки проти незначного ворожого відділу).

Божко, очевидно, рішив ухилитися від сутичок із сильнішим за нього ворогом і засів у Копайгороді. Правда, і його частини виснажилися в боях за Жмеринку та в час відвороту, і потребували відпочинку, але пильнувати шлях на Єлтушків він усе ж мусів.

Загальна оцінка. Сх. ч. 2.

Тижневі бої за підступи до Кам'янця скінчилися на нашу користь. Ми зберегли район для розміщення ГА, група СС устигла добре відпочити й переформуватися. Одначе, ці бої дуже далися в знаки 5-й Галицькій бригаді, Запорізькій групі й ШДА. Були моменти близькі до катастрофи. 13-го врятувала ситуацію 5-та Галицька Бригада і своєчасна допомога з боку НК ГА, а 13-го весь тягар бою впав виключно на Запорожців – вони стояли на варті підступів до Кам'янця й свої обов'язки чесно й саможертвенно виконували.

Не зовсім зрозуміла запальна тактика НК ГА.

Свого пляну допомоги Наддніпрянській армії вона повнотою не виконала. НК ГА не хотіла зрозуміти, що коли рішення схвалене, то треба його переводити в життя. Вагання Галицького Командування з 5-го по 15-те склало важку атмосферу в Наддніпрянській армії, і частково спричинилося до неуспіху 5-ї Галицької бригади.

Спершу, на 12-те НК ГА обіцяє бригаду УСС пересунути через Збруч, потім тримає її в резерві в районі Чорткова (для обох фронтів). Здавалося, було б доцільно вже 6-го, по одержанні від Головного Отамана згоди на перехід ГА за Збруч, пляново почати евакуацію ціннішого і більшости частин за Збруч. Тоді й сам відворот пройшов би пляново й безболізно. Нам відомо, що багато майна ГА кинула, бо його не встигли вивезти; наприклад, цілі цистерни з нафтою, бензиною, вагони з сіллю. Всього цього дуже потребували на Великій Україні і в обмін можна було б придбати, крім грубих грошей, також і збіжжя й фуражу та інш. Становище ШДА було надто важке: з одного боку, необхідність, за всяку ціну, втримати відповідний район для розміщення ГА і не віддати червоним Кам'янця, з другого – відсутність засобів для боротьби, виснаженість двох груп на Кам'янецькому напрямку й неможливість використати і їх для боїв, з третього – вагання ГА й загаяння її на правому березі Збруча. Нарешті, постійна турбота – здобуття вогнеприпасу.

Все це турбувало ШДА й вимагало повного напруження сил. Головний Отаман щодня перебував у Штабі, відбирав звіти і своїм впливом на різні урядові чинники полегшував обставини. Характерно, що Симон Васильович ніколи не втрачав рівноваги духа і ще до того ж був відважний і мужній.

Розпорядження ШДА.

1. З 15-го по 17.VІІ. на Проскурівському напрямку всі три наші групи висуваються на північ, щоб поширити район для розміщення ГА й прикрити її фланговий марш на призначене для неї місце.

2. Повстанчому кошеві Тютюнника й Запорізькій Січі ставиться завдання вдарити в напрямку Єлтушків-Бар і відрізати червоних, що обсадили Нову Ушицю, і своїм рухом полегшити наступову операцію пполк. Удовиченкові проти 45 совєтської дивізії.

Бої на Проскурівському напрямку 15-17.VІІ. Сх. ч. 3.

Розглянемо спочатку події на Проскурівському напрямку з 15-го до 17-го. 15-го Запорожці ведуть бої за Ярмолинці зі змінним успіхом, наші атаки чергуються з ворожим контр-наступом, і тільки 16-го Запорожці міцно обсадили Шарівку-Ярмолинці й відкинули після упертого тригодинного бою червоних на північ. Нами захоплено значні трофеї. Групи СС і Волинська просуваються на північ спочатку без жодного опору з боку ворожого, і тільки 16-го Волинці мали бої за Городок.

Отже, до вечора 17-го наші групи вийшли: Запорожці – на лінію Шарівка-Ярмолинці; група СС – однією дивізією на Жишинці-Мудроголови, передовими частинами на Олексинець-Польний; Волинці – на Городок, кіннота – на Н.Поріччя.

Бої на Жмеринському напрямку. Сх. ч. 3.

Повстанчий кіш отамана Тютюнника протягом 3-х днів трохи впорядкувався й відпочив, і разом із Запорізькою Січчю 16-го почав наступ. 16-го на Жмеринському напрямку було завдано большевикам значну поразку. Наші частини захопили ст. Копайгород, ст. Бар та ряд сіл навколо і перетяли залізницю біля ст. Матійкове. Ворог мав великі трати: 3 гармати, кулемети й багато полонених потрапило до наших рук. Цілком зрозуміло, що вже 16-го, під загрозою нашої Жмеринської групи, червоні звільнили Нову Ушицю, відійшли на Єлтушків і попрямували на м. Бар.