Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Висновок.

Наддніпрянська армія, переорганізувавшися вже в період Проскурівської операції, являла собою майже регулярну армію з деякими особливостями, викликаними революцією й національним рухом. Вона мала різноманітний старшинський склад із здоровим бойовим осередком, прекрасний козачий елемент, слабеньку карність і неналагоджене запілля з слабими й невистарчаючими мобілізаційними апаратами. Бойова здібність, за умов рухливого большевицького фронту, і завзятість – загалом високі.

Порівняння обох армій.

Загалом Українська Наддніпрянська армія була менш організована й упорядкована, ніж Галицька, карність мала теж слабшу, запілля і постачання кепсько налагоджені. Це частково з'ясовується надто рухливою війною і призвичаєнням інтендантів ще з часів великої війни отримувати всі запаси з базисних склепів і не турбуватися про експлуатацію всіх місцевих засобів, на що були такі мастаки голодні німці й австрійці.

З боку суто бойового, як здібність маневрувати на щироких фронтах, часами зовсім відокремлено, битися на всі чотири сторони світу білого, персональна ініціятива – то наддніпрянці були сильніші за галичан, особливо в умовах маневрово-большевицького фронту. Приклади видно з акцій Запорожців, 3 дивізії й ударної групи СС у Проскурівській та в інших операціях.

Самі методи боротьби, напівпартизанські, а взагалі маневрові, краще відомі наддніпрянцям, аніж наддністрянцям.

На мій погляд, прекрасна буде комбінація з'єднання акуратности, обмежености в бажаннях, навику до послуху та ладу галичанина з ініціятивою, войовничістю й широким розмахом наддніпрянця. Вони один одного доповнювали. Разом вони могли створити, за сприятливих умов (техніка і зброя), грізну, непереможну Українську збройну силу.

Директоріят.

Приступаючи до характеристики урядів Наддніпрянського й Наддністрянського, ми цілком уявляємо собі й важливість добровільно взятого на себе завдання, і велику його трудність для автора – військової людини, що не брала участи в політично-партійній праці. Одначе, для належного зрозуміння описуваних нами подій, уникнути цього не можна.

Хай компетентніші та авторитетніші в цьому люди внесуть відповідні корективи в нашу працю.

Українська Національна Рада в Станіславові ухвалила з'єднання Захіньо-Української Народньої Республіки з Великою Україною в Соборну Україну. З'єднання відсвятковано в Києві 22 січня 1919 року на Софійському майдані дуже врочисто. Воно було актом надзвичайної ваги (див. Додатки ).

З цього часу Українські Землі починали нове життя. Вони мусіли йти до однієї мети – будування незалежної Соборної України. Об'єднання збільшувало сили й можливості для Соборної України, але збільшувало й число ії ворогів. Треба було кожній з частин, які створили Соборну Україну, задля спільної користи, на деякий час поступитися своїми частковими інтересами, що, було не так легко, а представникам Соборної України – рахуватися з ними. Взагалі ж – ставити для виконання такі завдання, які відповідали б силам Соборної України, політичному моментові й не суперечили б самій ідеї соборности.

На чолі обох урядів, як верховна влада, стала Директорія (Директоріят). [28] [6] Директорія щиро допомагала Галицькому Урядові й ГА фінансами, збіжжям і військовим майном, поки в неї була територія й засоби.

Уряди Наддністрянський (Західня Область УНР) і Наддніпрянський (УНР) залишалися цілком автономними у вирішуванні своїх справ. Галицький Уряд навіть вів свою закордонну політику, часто-густо не рахуючися з Директорією. До складу Директорії входило 5 наддніпрянців і доктор Євген Петрушевич, як презенс Наддністрянського Уряду. На день 1.VІ. склад Директорії значно зменшився.

Винниченко.

Голова Директорії Винниченко, який схилявся все більше й більше до комуністичних ідей, під натиском Антанти відколовся від Директорії. Він вирушив на захід, щоб у холодочку затишного кабінету зорити за гарячими подіями на Україні і гостро, злісно-талановито їх критикувати , а також своїми творами підготовляти собі шляхи на совєтську Україну.

Андрієвський.

Самостійник найбільш поміркованої течії, Андрієвський, коли сформувався чисто соціялістичний Уряд в УНР і ліквідувалося оскілківщину, до якої він був причетний, теж вирушив на захід і вийшов із складу Директорії. Одначе, він продовжував вести свою окрему політику, ворожу урядові і навіть частково й Головному Отаманові.