Микола Хвильовий - Синi етюди

3. Боже мiй! Скiльки розмов! Нарештi, де ж художнi мiсточки, що зв'язують цi розмови одна з другою? Спиридонова раз у раз смiється "глибинним неприємним смiхом", а її "спутник" то "кидає" без перерви, то говорить нудно: "сказав". Вiдчувається цiлковита творча iмпотенцiя.

4. Нарештi, що це таке: "вона подивилась очима, повними страждання"? Себто автор симпатизує Спиридоновiй? Тiй, що, нiчого не вмiючи робити, збирається топитися в Лопанi? Ну i чорт з нею - хай топиться. Але при чому ж тут Александр Македонський? Не автор, а суцiльний тобi… потапчик… чи то пак - потопчик сентиментальної i до того ж шкiдливої води.

5. Колю Хруща подано занадто карикатурно. Прощаю. Але не можу простити такої мiшанини психологiзму з сатирою. Коля мусить виступити в другiй оперi. Словом, ще раз бiлими нитками шито. Бездарно.

Письменник ще довго писав на бережках. На бережки вiн потратив багато бiльше атраменту, як на роздiл! Письменник критикував себе до смертельної втоми. За столом вiн i заснув.

Що снилося письменниковi - невiдомо. Але i наступного дня вiн (в сенсi пописати) знову не дав собi спокою. Ще раз перечитавши перший i другий роздiли, письменник демонстративно поляпав себе по заду, засвистiв якийсь бравурний марш i, скiнчивши архiбадьору арiю, промовив:

- Це нiчого. Це буквально нiчого не доводить. Навпаки, саме бездари до себе безкритично ставляться. Я бачу свої хиби,- значить, я росту. Словом, вперед, до переможного кiнця!

I, сказавши так, письменник знову сiв до столу. Письменник написав:

Роздiл третiй

Спиридонова жила в глухому закутку однiєї з старих харкiвських вулиць в одноповерховому будинку на кiлька кiмнат. Будинок стояв якось самотньо вiд iнших будiвель i одразу ж звертав на себе увагу: по-перше, на фронтонi йому архiтектор поставив якихось янголяток, що збиралися летiти кудись, по-друге, осiдав вiн в симпатичному дворику, що в ньому розкинуто було декiлька клумб. До революцiї будинок цей належав якомусь помiщиковi. Потiм помiщик емiгрував за кордон i в будинку осiла iнтелiгентська комуна (вiн так довгий час i називався "будинок комуни"). Але от i iнтелiгентська комуна розпалась i став будинок просто собi комхозiвським будинком. Правда, декiлька колишнiх мешканцiв з "комуни" залишились тут, правда, вiн i за того часу, що про нього йде мова, кипiв якимсь своєрiдним життям, але вже тепер вiн нiяк не видiлявся серед багатьох одноповерхових будинкiв,це вже був звичайний собi будинок iз глухого закутку.

На Спиридонову, очевидно, вiйнуло запахом молодих клумб, i вона, пiдходячи до дверей, сказала:

- Правда, не погано пахне?.. Як до вас, товаришу Потапе! - вона в перший раз назвала Марченка Потапом.

- Не погано,- вiдповiв Марченко i тут же висловив свою другу думку.Але запах якийсь чи то тогорiчний, чи то…

- Ви це добре пiдмiтили,- гаряче пiдхопила Спиридонова й поiнформувала.- Це, знаєте, запах з могилок… Тут багато чебрецю.

Вони вже були в галереї. Товариш Хрущ, як тiльки опинився в коридорi, одразу ж зник у якiйсь iз кiмнат, i назустрiч Марченковi й Спиридоновiй вже йшла нова особа. Нова особа йшла поволi, роблено i з безперечно хижацькими намiрами. Це була добре вiдома Потаповi товаришка Люся - досить-таки симпатична брюнетка з прищуленими очима. Порiвнявшись з товаришем Марченком, вона кинула на нього зневажливий погляд i сказала:

- Ну-с, мiльонок? Цiкаво вас послухати тут! Не там, ату т! Вона зробила дуже енергiйнi наголоси на цих таємничих "тут" i "там", але вони Марченка, мабуть, зовсiм не зворушили, i вiн спокiйно пробасив:

- Краще ви мене слухайте "там"!

- Ага! - скрикнула товаришка Люся.-Здрейфили?! Тут ви не маєте апарату? Ну, говорiть,- не маєте? - вона ще раз зневажливо подивилась на Потапа й кинула: - Апаратчик!!

Вона кинула це останнє слово з безперечним бажанням сильно образити свого спiвбесiдника, але Марченко (будемо говорити правду) навiть оком не моргнув.

- Що й говорити,- спокiйно говорив вiн.- Апарат велика рiч. Апаратом, та ще й з розумом, все можна зробити.

Це вже був одвертий цинiзм, i вiн не мiг не обурити товаришку Люсю. Вона зiрвалась зi спокiйного тону.

- Ви ще й глузувати збираєтесь? - iстерично закричала вона.- Ах, який ви нахаба! Я, їй-богу, не в'являла, що ви такий нахаба! Товаришка Люся вiд несподiванки навiть сiла на стiлець. I, сiвши, вона тут же вирiшила рiшуче "приперти до стiни" свого супротивника. Та далi сперечатися їй, на жаль, не дала Спиридонова, що в цей час встигла вже збiгати до своєї кiмнати. Спиридонова взяла товаришку Люсю за руку й сказала:

- Я зовсiм не для того запрохала сюди товариша Потапа. Про це ти поговориш з ним на якомусь зiбраннi.