Зінаїда Тулуб - Людолови Том 1

— Спасибі, спасибі, хлопче. Щаслива путь, — урвав його гетьман і швидко пішов назустріч Насті.

Умовившись з Повчанським про Настин приїзд, Сагайдачний попрощався з гостинним хутором і скочив на коня. Настя проводила його до місця, де сиділи вони ввечері, і довго манячила в опаловій імлі струнка дівоча постать, і довго жеврів у золотавих житах червоний мак її хусточки.

Липневого задушливого дня тяглися ридвани, колебки і вози до маєтку Стефана Потоцького. Потоцький скликав околишню шляхту на бенкет. Їхали з дружинами й дорослими синами і доньками, багаті й бідні, старі й молоді. Вдома залишилися тільки каліки. Навіть хворі вставали з ліжка на магнатське запрошення.

Два дні й дві ночі готувалися в замку до бенкету. В парадних залах скинули з меблів чохли й заквітли ніжними ясними кольорами модні крісла й канапи з вибагливо викрученими ніжками та незчисленними кучерявими закрутками. Величезні дзеркала розкрили кришталеві глибини, повторюючи мармурові колонади вестибюлів і зал, де блищали бронзові жирандолі з високими восковими свічками в кришталевих розетках.

В їдальні метушилися челядники. На трьох подовжніх і одному поперечному столі розставляли вони поверх трьох скатертин найтоншого полотна тарілки, келихи й сільниці. На кожну тарілку клали маленький хліб, вкритий салфеткою, не більшою від носової хусточки, ложку й ніж.

В кінці зали здіймався креденець [65] Креденець — (від франц. credence) — великий буфет з трьома двійчастими дверцятами. , важкий і величезний, як вівтар. Він гнувся під вагою розкішного срібного посуду. Від залу його відокремлювала низька огорожа, за яку входили тільки пивничий та чашники. Посуду було стільки, що коли столи було накрито, на креденці залишилося ще десять стовпів срібних тарілок і блюд, кожен на повний чоловічий зріст заввишки. На протилежному кінці зали, біля входу, на хорах музики настроювали скрипки, лютні та мандоліни.

Але не всі гості потрапляли до зали. Для бідних шляхтичів накривали столи на дворі, і вони мусили їсти ложками й ножами, принесеними з дому за пазухою. Правда, пили з срібних хазяйських келихів, але під пильним доглядом челядників, бо після кожного бенкету пивничий багато чого не долічував. Хто не бажав сидіти на дворі, але не мав запрошення до палацу, сідав на ганку, на лавах. Це було так би мовити, середнє місце проміж великими й малими гістьми.

Стефан Потоцький часто влаштовував урочисті бенкети й полювання. І взагалі не було дня, щоб у його палаці не юрмилися гості, але на цей раз він перевершив сам себе. І ніхто не знав його таємничих намірів. Як кожен магнат, він зневажав дрібну шляхту і, як кожен магнат, запобігав її ласки. І коли б хтось з околишніх панів спробував не прибути на його запрошення, він вважав би такий вчинок за смертельну образу і знищив би саму пам'ять про його бідну садибу, а самого підпанка забив би батогами або зацькував хортами.

І тепер, одягаючись до бенкету, Потоцький задоволено мружився, як ситий кіт, бачачи, як двір його палацу переповнюється кіньми та повозами з строкато вбраними гістьми та їх челяддю.

Великі гості з'їздилися пізніше. І тільки тоді вийшов їм назустріч Потоцький.

Першим прибув молодий Конецпольський з дружиною. Його розкішний, золочений ридван був запряжений вісьмома тигровими кіньми. Потоцький спустився з ганку й подав руку пані Агнесі, допомагаючи їй вийти з ридвана й цілуючи її тонкі пальці, потім розкрив обійми самому Конецпольському. Не встигли вони обмінятися кількома приязними словами, як підлетіла колебка Ружинськогo.

За Ружинським приїхав князь Пронський, Собанські, Струсь і Валентин Калиновські. Кожен із них привіз по десятеро-п'ятнадцятеро шляхтичів і не менше челяді. Усі ці шляхтичі скупчилися в кінці зали, напівголосно розмовляючи, щоб не заважати великим панам. Панії з заздрістю оглядали вбрання і або зеленіли з люті, або удавано всміхалися, бачачи на суперницях кращі оздоби, або розквітали гордовитою радістю від почуття своєї переваги.

Тим часом магнати оточили Потоцького.

— Я відмовляюся розуміти великого гетьмана, — казав, відсапуючись, опасистий Пронський. — Є постанова комiciї «припинити козацьке свавілля», так чого ж він панькається з ними? Кварцяного війська досить. І ця шушваль не встоїть проти нього в регулярному рою.

— А я вважаю, що справа не в збройній силі, а в тому, щоб призначити їм старшого, як ухвалила комісія. Хоча б того ж таки Сагайдачного. Почуваючи себе на коронній службі, він заговорить іншою мовою.