Зiнаїда Тулуб - Людолови. Том 2

Вітер дме з південного сходу. Набрякають прісні води лиману, ідуть назад, забивають гирло Дністрове. Женуть їх важкі зелені кучугури хвиль, пахтять йодом і сіллю і палають на сонці вогняними лезами.

В тихій бухточці біля Хаджі-Дере [1] Хаджі-Дере — турецька фортеційка на Дністровому лимані — нині Овідіополь стоять дві турецькі фелюки. Одна з них, легка й чорна, гойдається на якорі, чекаючи на вантаж. Щогла її креслить на небі широкі примхливі риси, а друга підтяглася до берега і наче вросла в золотаві піски. Дві довгі дошки перекинуто з борта на берег. Бігають ними засмаглі, голі по пояс турки і спритно підтримують на спині лантухи ячменю та пшениці. Дошки гнуться, пружиняться під їх ногами, але фелюка стоїть нерухомо, наче вирізьблена на тлі грезетового лиману.

На березі палає багаття. Рідким склом тремтить над ним повітря, звивається синій димок. Розсипається вугілля червоними кубиками — у тон ганчіркам на головах вантажників.

А по той бік затоки мліють в південному блиску білі саклі Ак-Кермена [2] Ак-Кермен (біла фортеця) — нині Аккерман. Місто в Молдавії на Дністровому лимані. і важкі зубчасті вежі фортеці.

Робота йде весело, ладно. Один за одним під'їжджають до фелюки селянські вози. Підводчики розв'язують просмолені полотнини або волячі шкури, розкривають вантаж — і знов бігають пругкими східцями бронзово шкірі османи і, скинувши на дно важкі лантухи збіжжя, повертаються на берег.

Присадкуватий купець-вірменин пильно стежить за вантажниками, удаючи, ніби бавиться кораловим сюбхе [3] Сюбхе — нанизані на нитку кульки з бурштину або перламутру, корала і навіть дерев'яні. Вони правили за рахівницю або за чотки. на руці, але кожен раз, коли падає лантух у фелюку, відраховує він одну кісточку, наче монах — покладений поклон, і, дійшовши до вузлика, знов починає рахувати і часом кидає у сонячний блиск уривчасте горлове слово.

Сонце палить немилосердно, розстилає через лиман широку смугу іскор. Частіше витирають турки спітнілі обличчя. Темнішають на скронях червоні маки-ганчірки, а ніздрі жадібніше ловлять запах коржів, випечених у золі, і масні випари казана, де клекотить якесь сите вариво.

І ніхто не помічає, як залітає у лиман швидкоходий турецький сандал [4] Сандал — легкий турецький швидкохідний вітрильник — корабель військового типу. . Кривавим пасмом тріпотить на фок-щоглі червоний прапор — сигнал тривоги. Вітер туго напинає білі вітрила і мчить його просто на Хаджі-Дере, неначе жене його над хвилями невидима сила.

Домчавши до бухточки, сандал круто звернув і промчав вздовж берега; засмаглий моряк спритно видерся на щоглу і крикнув у рупор:

— Рятуйтеся! Козаки в морі!!!

Вантажники завмерли, хто як стояв або йшов, а купець зблід, схопився за серце і крикнув несамовито і лунко:

— Де вони?! Який взяли курс?

— Минулої ночі проскочили біля Кизи-Кермена! [5] Кизи Кермен — турецька фортеця, нині Берислав. Курс невідомий! — ревнув рупор з сандала.

Спінивши зибінь, сандал накреслив широке півколо і помчав до Ак-Кермена з червоним прапором на щоглі, наче пасмом вогню. Вантажники як збожеволіли. Де подівся лад їх роботи! Одні поквапливо вдиралися на фелюку, другі рвали з моря якірний ланцюг і розв’язували підтягнені до щогли паруси або кидали у море лантухи збіжжя. А блідий, тремтячий купець кидався проміж них і верещав пронизливо й безладно:

— Стійте! Стійте, кажу! Йолопи! Ішаки!

Дехто з вантажників кинувся вплав до порожньої фелюки, і вона ще легше й прим'хливіше затанцювала на хвилях, наче осідланий кінь, що побачив хазяїна.

Це було так несподівано, що валкові не встигли озирнутися. Вони не зрозуміли, що крикнув з сандала сигнальник, та коли перший лантух шубовснув у воду — вмить второпали, в чому річ.

— Стій! Стій! — вчепився в купця валковий шафар [6] Шафар — скарбник, той, що приймав податки або гроші. . — А, гроші?!

Але купець не слухав, видирався з його рук і репетував не своїм голосом:

— Не смійте! Хто вам дозволив!.. Я вас батогами!.. Стійте, шайтани! [7] Шайтан (татар., турецьк.) — чорт. .

— Давай гроші, товстопузий! Тікати надумав? А пан нам за тебе шкуру здере. Держи його, Мусію! Давай гроші, кажу, бо кинемо, як собаку, в лиман.

— За що платити? На нас козак у похід пішов… Ой, та вони знов!.. Стійте, шайтани! Стійте! А порожня фелюка вже підіймала вітрила, і намулистий якір виносив з води кучеряві пасма морськоі трави.