Зiнаїда Тулуб - Людолови. Том 2

— А владикам?.. Нобілітація? — настирливо перепитував хворий…

— Та кажу ж тобі… Якщо тобі стільки надіслано, щось перепаде і нам усім… Ось приїде той Обалковський… Побачимо.

Але Сагайдачний не слухав. Льодова рука стукала вже серце нестерпним болем… Він зібрав усі сили, напружився у шаленому пориві, спустив ноги з ліжка і став на весь зріст, жахливий худорлявістю і божевільними від напруги очима, і довгим патлатим волоссям, і бородою.

— Що… Н…нам всім? Війсь…ку? З реєстром?.. С…старшині? — хитнувся він до Балики і вчепився в нього довгими пазуристими пальцями.

Він трусив Балику з останньої сили, зазирав йому в очі і, напосідаючи, вже розумів, передчував жахливу правду.

— Та кажу ж, якось воно ще буде… — з розпачем белькотів Балика.

— З війсь…ком, З реєс…тром?

Болісна всмішка скривила обличчя Балики. Очі його нарешті зустрілися з очима Петра Конашевича, і, неспроможний брехати, він з мукою вигукнув, забувши застереження Ле-Куртьє і Шмойловича.

— Та хай йому трясця, падлюці! Знов буде комісія на козаків… Був він собакою, шляхетський король, і залишився…

Сагайдачний, ще мить постояв, дивлячись йому в очі, наче всмоктував у себе смертельну отруту, потім враз обважнів і зсунувся на долівку, заплутавшись рукою в золотому ланцюжку короля.

— Лікаря! — розпачливо крикнув Балика.

І сам вже бачив, що не потрібні тут лікарі…

Вночі десь далеко-далеко, за гирлом Почайни, лунко, як постріл, луснула дніпрова крига. Згодом долинув з-за Чортория такий же звук, притамований далечінню. Потім — третій, четвертий. І з хрустом і шарудінням посунула крига на південь. Незліченними білими зграями йшли вони, і не було кінця-краю їх струмінню. Кришталево мінилися льодини проти місяця, кружляли, напливали і лізли одна на одну, наче білі ведмеді в любовній грі, перекидалися, на мить спінивши темнi хвилі, і кружляли у вирі, щоб рушити далі і зникнути десь на обрії за піскуватими косами або за стрімким рогом правого берега.

І високо-високо, в лускатих срібних хмаринках, лунко перегукувалися журавлі, дикі качки і чорногузи, потужно і швидко мчали на північ, назустріч кризі і вітрові.

Бриніла, співала весна на узгір'ях струмками, бентежила нетрі лісів, розбуркувала рудих кошлатих ведмедів, кротів, кажанів і борсуків, тяглася до неба зеленими стрілками паростків, кликала до життя, до боротьби, — до коxaння.

І, вийшовши з теплої хати, чухав селянин кошлаті груди, дихав воложним пахом землі, бруньок і торішнього листя, відчував, як бентежно і буйно калатає серце в грудях і кличе його в Дике Поле, на Січ, на уходи, на волю, на боротьбу за визволення.

І слідом за останньою кригою рушили на Січ хлопи і підсусідки, вільні будники, рубачі й копачі, броварники і гамарники, смолярі і залізняки, рудники і шевці, мечники і панцерники — здобувати собі волю і право вогнем, залізом, кров'ю і молодим, непереможним завзяттям.

1930 —1935 рр. Київ.

Хаджі-Дере — турецька фортеційка на Дністровому лимані — нині Овідіополь

Ак-Кермен (біла фортеця) — нині Аккерман. Місто в Молдавії на Дністровому лимані.

Сюбхе — нанизані на нитку кульки з бурштину або перламутру, корала і навіть дерев'яні. Вони правили за рахівницю або за чотки.

Сандал — легкий турецький швидкохідний вітрильник — корабель військового типу.

Кизи Кермен — турецька фортеця, нині Берислав.

Шафар — скарбник, той, що приймав податки або гроші.

Шайтан (татар., турецьк.) — чорт.

«Слободи» — тимчасова воля, яку обіцяли пани переселенцям, що осідали на їх грунтах, з умовою, щоб за користування землею переселенці тричі на рік відбували шестиденну толоку — обробляли панські лани.

Почти (від слова. «почет») — військові загони, що їх тримали магнати для захисту своїх замків.

Староство — державний маєток, який уряд давав урядовцям замість утримання.

Крулевщизна — маєток, що належав особисто королеві.

Возний — урядовець при суді, судовий свідок і виконавець.

Рочки — сесія земського суду. Рочки відбувалися тричі на рік.

Убальдіні — відомий краківський банкір-італієць.

Акче та парички — дрібні мідні монети.