Зiнаїда Тулуб - Людолови. Том 2

Але не задушити вільного духу людини, скільки б вогнищне палало по майданах всієї Європи. І поруч з в'язницями інквізиції скеровує на зорі свій перший телескоп великий астроном і досліджувач Тіхо де-Браге, а знесилений муками Галілей [375] Галілео Галілей — (1564–1642) — славетний астроном. зрікається своїх тверджень, щоб за мить тупнути ногою, з переможним, розпачливим зойком кинути інквізиторам:

— А все ж таки вона крутиться!

І всім церковним співам і органам старого світу не заглушити цього лункого вигуку, і не потьмарити всім кадилам землі зоряного ясного неба, де шукає запитливе око людини розгадки побудови всесвіту.

Іспанія…

Вилюднена країна нагадує згарище. Фанатики королі з шаленою мрією бути першими в світі знекровили її податками і війнами, знищили землеробство і віддали майже всі землі під пасовища. А гранди-феодали знищили огорожі навколо селянських ланів, і їх отари витоптують злиденні клаптики кам'янистого грунту, де селяни сіють собі трохи пшениці. І ось спорожніли селянські хатини, пішли селяни в ткачі або подалися в мандри, але незабаром тканин стало, більше, ніж покупців, і безробіття і голод стиснули їм горло кістлявою рукою. Занепали мануфактури Сеговії, Толедо, Севільї та Куенко. А податки зростали. Не було хліба з власних ланів, не було й за що купити довізного. Гинули люди з голоду і моровиці, і ніхто не міг їм допомогти, бо шалені мита оперезали іспанські кордони, наче кам'яним муром, і захлиналася країна а лабетах своїх королів і кривавих туманах невблаганної інквізиції. Дичавіла вона, ставала пустелею, як її кам'яниста земля, занехаяна землеробом.

І поруч, на півночі, - Франція. Неосяжні лани ледве вкриті першими паростками озимини. Але що це: витоптані старанно зорані ниви, ніби пройшла по них хижа ногайська орда. Це король полював тут весь день із своїми вельможами, дамами, міньйонами [376] Міньйони — хлопчики, королівські коханці. , хортами і соколами. І ось вночі повилізали з своїх жалюгідних землянок голодні селяни, зaгoрнуті в якесь неймовірне дрантя, з безсилим розпачем обійшли свої обніжки і схилили голови до землі, бо не було вже ані сліз, ані голосу…

Знов гинути з голоду, гнити по кісточки в воді, бо не можна ж селянинові збудувати собі надземну хатину: за таку розкіш враз стягнуть з нього королівські службовці останні су і деньє [377] Су — французька мідна монета; деньє — теж, але дрібніша. . Скорбут, сухоти, ломець карлючать дітей і дорослих. Восково-жовті обличчя нагадують мерців. А король, наче бог на землі, панує над усім, і навіть закон існує на землі лише тому, що «так нам подобається», і тому, що «держава — це я».

Казкова розкіш палаців не до кишені зубожілій державі. Та хто наважиться сказати про це королеві?! І не сплять королівські банкіри та фінансисти, вигадують, як відстрочити невідхильний ганебний крах.

А ще далі на північ, на рівній, як озеро, низовині квітне маленька країна, де нема кривавих кошмарів інквізиції і абсолютизму. Блакитні канали відбивають зорі і місяць. Входять до них з неосяжних просторів Атлантичного океану високі і стрункі вітрильники, і здається, що мчать старанно зораними ланами трищоглові бригантини, шхуни і каравели під прапорами далеких країн…

А ось і гострі шпилі її столиці, - бурхливого квітучого Амстердама, де чути всі мови землі і де поруч з червоним перуанцем бачиш смуглявого і стрункого сінгалеза, і кучерявого суданського негра з крутими яйцями блискучих очей, і наче вирізьбленого з слонової кості чорноволосого малайця. Спить порт з густим лісом корабельних снастей, і тихо співає в них вітер. Сплять старанно зогріті теплиці. Зеленіють в них паростки чудових тюльпанів і гіацинтів, а за якихось два-три тижні запалять вони свої червоні та жовтогарячі ліхтарики-квіти. І куняє над ними садівник з коротенькою люлькою в зубах і темною торочкою бороди під широким білим обличчям.

Але не сплять ділки амстердамської біржі. Скупили вони всі кораблі, вантажені перцем, імбирем, шафраном, ваніллю, кавою та ананасами, встановили на все свою ціну — і стоятиме та ціна, аж поки не прийде до амстердамського порту якийсь корабель з таким же вантажем. А тоді полетять шкереберть усі їх ціни…

І ось народилася чутка, ніби вирушив з острова Куби такий корабель. Стривожився біржовий мурашник, потай зібралися вночі біржовики та керівники ocт-індської компанії до Христофора Курца, винахідника якоїсь хитрющої астрологічної машини, що вгадувала рухи товарів по океанах і ціни на них. У Курца вигляд славетного лікаря біля ліжка конанця. Брови насуплені. Він крутить якісь коліщатка і гвинтики, вибігає на балкон і з циркулем в руках щось вираховує і перевіряє по зорях, а ділки зосереджено стежать за спритними маніпуляціями штукаря й шахрая і побожно мовчать, бо найменша помилка в розрахунках загрожує їм незліченними втратами.