Іван Білик - Цар і раб

— Не шкодує сил Палак!

— Не шкодує, бо чужі, — скислився цар, мов йому страшенно набридло говорити про такі звичні й буденні речі. Та що дужче гриміла валка, то розпачливіше кричали поранені, то його вид яснішав і яснішав, з того виду, знаючи норов молодого царя, можна було вгадувати перебіг січі, навіть не дивлячись на саму січ.

— Звели Архелаєві поставити лучників! — сказав Діофант, підійшовши до Мітрідата.

Мітрідат усміхнувсь:

— Ти оживаєш, таксіарше!

— Постав лучників! — удруге наполіг Діофант, бо за верховими лавами вже видно було незвичний рух, і на се доводилося вчасно зважити.

Мітрідат переказав Архелаєві пораду стратеґа, й коли лучники злаштувалися до бою, ставши посередині вільного чотирикутника фаланги, в холодному, але розпеченому від криків та грому повітрі завищали тисячі співучих скіфських стріл. Два десятки воїв із римськими «дверима» оточили Діофанта й інших чільників, ставши в коло, й по щитах їхніх ударили перші стріли, призначені для воєвод. Скіфським стрільцям відповіли понтійські лучники, й стріли в багатьох із них були намащені відразливою на запах перською зеленню, яка вбиває людину через добу.

Сей напад теж не приніс скіфам утіхи. Вони відкотилися назад, лишивши перед лавами фаланги чимало вбитих і поранених. Тоді Палак наказав роксоланам позсідати з коней, маючи намір оточити фалангу зусібіч. Скіфи йшли поволі, розтягшись довгою лавою по четверо чи п'ятеро вглибину, й Діофант од несподіванки мало не втратив мови. Архелай наказав Дорілаєві й Неоптолему розірвати чотирикутник фаланги й вишикуватись у довгу глибоку лаву, трохи позагинавши краї назад, аби не дати скіфам змоги зайти з тилу.

Скіфи йшли й ішли, й коли до них лишилося кроків з двадцять, Архелай звелів Дорілаєві:

— Переганяй усе ліве крило на правий бік!

— Що він робить! — заволав Діофант, коли Дорілай почав оголяти все ліве крило. Се могло скінчитися тим, що скіфи таки оточать їх і зайдуть з тилу. Та коли передні лави супротивників зітнулися, стало ясно, що помилився він, а не молодий полководець.

Опинившись під загрозою обходу, ліве крило скіфів прогнулося й одтяглось назад, і решта їхньої лави теж почала вирівнюватися, й коли вирівнялась, Архелай закричав:

— Ніке!.. Ніке!.. Так було під Екбатаною!..

Мітрідат теж почервонів, геть струсивши з себе рештки вдаваної нудьги. Скіфська лава, довга й гнучка, нестримно поверталася й поверталась тилом до моря. Скіфський цар збагнув свою помилку тільки тоді, як ліве крило його багатотисячної рати креснуло по рові кинутого понтійського стану.

Але вирівнятися він уже не зміг. Цупка, настовбурчена щіттю копій фаланга поволі притискала його до моря. Рукомашна січа гриміла мечами об тисячі мечів, щитів, лат і шоломів, десятки тисяч горлянок розверзлись одна супроти одної, вбиті й поранені падали з обох боків, але скіфам ставало дедалі тісніше, вої з'юрмилися, стиснені ліворуч покинутим уранці ровом, а фаланга, здавалося, не знає зносу, так само струнка, глибока й непохитна. «Двері» сунулися вперед повільно, але таки сунулись, п'ятнадцятиліктеві списи-«цариці» діставали й найдальших у глибині лав.

Скіфи билися так купно, що задні лави вже не могли допомагати переднім ні копієм чи сулицями, ні з луків, ні з порощ, а битися доводилось кожному проти цілої щіті сталевих наконечників, із яких скрапала гаряча смерть. Скіфи вже не змогли випростати свого зібганого крила, й лава їхня покуцішала, потроху дорівнялася в довжину фаланзі супротивника, обидві лави спинилися й так чавили одна одну, не зрушивши з місця до пізніх полуднів. А руки воя не були залізні, й кров у руках теж не ставала водою. Вона гусла від утоми, м'язи клякли й коцюбли, й мечі вже не могли розрубати ні бронзових, ні скоряних лат, лише махали в повітрі й дзенькали дедалі кволіше.

Й тільки списи робили ще своє криваве діло, а списів у понтян стриміло попереду значно більше.

Передні лави скіфів ще сіклися з ворогом далеко від берега, задні ж уже підійшли до краю й почали поволі забрідати в воду, тиснені передніми товаришами. А з моря їх підтримати не могли, бо на холодних свинцевих хвилях гойдалося всього півтора десятка ладь княжича Гойка.

Понтійцям уже ставало теж затісно. Хоч їхні лави рідшали, та й трикутник між морем потроху збігався й звужувавсь, і тоді прислужився Діофант, підказавши Архелаєві перекинути вже праве крило через рів стану. Архелай у запалі січі не зміг оцінити поради, але згодом був змушений дякувати старому стратеґові. Задні скіфи, що не брали безпосередньої участі в січі, опинившись по коліна в холодній воді, зачали просочуватися понад берегом та заднім ровом у бік города. Й тут на них ударив своїми таґмами Дорілай. Се вирішило долю січі. Виявившись оточеними з трьох боків, скіфи почали хто мокрою смужкою піску під стрілами супротивника, хто вбрід чи й плавом одступати, й Архелай з Діофантом уже в згуслих сутінках переслідували їх до самої брами Калос-Лімена, й тільки тут припинили бій.