Валентин Чемерис - Фортеця на Борисфенi

— От спасибі вам, пани козаки, що взяли мене. Давно рихтувався до вас перебігти, бо не лях я, а українець, та духу бракувало. Боявся, шо ляшки мені в спину пальнуть. А з вами ладен хоч куди йти.

— Ти нам скажи, як до облогових гармат проникнути?

— О, то є нелегка справа, — почухався жовнір. — На чатах біля редуту найпильніша варта. Без таємного слова й близько не пустять.

— Таємне слово? — перепитали «в'юни». — А яке воно? Ти знаєш?

— Знаю. «Вісла» те слово.

— Тоді гайда до гетьмана!

«В'юни» хутко повернулися в табір.

— Пане гетьмане! Ось жовніра привели. З наших він. Каже, що таємне слово біля редуту — «Вісла».

За валом біля гетьмана уже лежав загін, готовий до нападу.

— «Вісла»? — перепитав Гуня. — Ну що ж… Хай буде «Вісла». Вперед!

…Козаки з двох боків почали підповзати до редуту, біля якого маячіла варта. Потім залягли, а десяток козаків піднялися на повний зріст.

— Стій! Хто? — миттю закричали дозорці.

— Свої, чого кричиш! — відповів Гуня. — Реєстровці ми.

— Пароль! — зажадали дозорці.

— Вісла!

— Проходь!

Козаки, порівнявшись з редутом, блискавично зім'яли варту, і увесь загін безшумно проник до редуту.

— Скидайте гармати! — подав команду Гуня.

Козаки обліпили гармати, як жуки, силкуючись витягти їх з укріплення і скинути з редуту. Але вони були надзвичайно важкі. Як козаки не бралися, гармати ні з місця. Тоді, щоб не розпорошувати сил, козаки обступили одну гармату, з трудом висмикнули її з гнізда, перекинули й турнули вниз. Падаючи, гармата здійняла такий гуркіт, що в одну мить схопився на ноги увесь табір… Гуня скреготнув зубами.

— Ех, пороху сюди!.. Дві бочки пороху — і редут злетів би вгору!

У таборі вже зчинилася стрілянина, поляки, на ходу ведучи вогонь, посунули до редуту. Скинути решту важких гармат вже не було коли, і козаки мусили відійти у свій табір, попутно прихопивши кілька малих гармат та прорідивши жовнірів у шанцях. Поляки так були нажахані нічним нападом, що до самого ранку простояли з рушницями в руках.

…Ледве Гуня спустився з валу, як старшина Козир зловтішно протягнув:

— А що?.. Вкусив ляшків? Не я казав, що з цієї затії нічого не вийде?!

— Стукніть того крикуна в тім'я! — обурився хтось з козаків. — Горлопанити він тямить, а сам з-за валу й носа не виткне!

Але старшина заступилася за Козиря.

— Стукнути не штука. Ви ліпше послухайте, що він радить.

— Я ж про вас, козаки, піклуюся! — надривав горло Козир. — Про шиї ваші і голови. Хіба ви сліпці? Хіба не бачите, що ми на краю прірви? Крім загибелі, нас нічого не чекає. З таким упертим гетьманом ми всі опинимося на тім світі. Він сам гине і нас в домовину тягне. Пропоную негайно відрядити делегацію до Потоцького.

— Правильно! — загуділа старшина. — Воліємо переговори!

— Ну й цілуйте ляхів у сідниці! — кричали козаки. — Ми не для того взялися за шаблі, щоб з панотою мириться!

— Воліємо нового гетьмана! — крикнув Ворожбит.

— Чи ж не Козиря, бува? Ха-ха-ха!

— 3 Козиря такий гетьман, як із шила леміш!

— Як з квача притика!

— Хай Гуня говорить!

— Панове братчики! — заговорив Гуня, як гамір трохи влігся. — Колись я чув від одного попа: коли царство розділиться у собі, не устоїть те царство! Наш табір розділився, бо його навпіл перебігла чорна кішка.

— Не вірте йому, козаки! — загаласував Козир. — Я не чорна кішка! Гуня веде вас до загибелі, а я хочу ваші голови порятувати!

— Рятуєш наші шиї, аби пани мали на що ярма надівати? — запитав Гуня, і Козир осікся. — Ні, пане Козирю. На вільних козаків панство до скону віку не надіне ярма. Бо ми тоді будемо не козаками, а волами. Бидлом! Коли ми й загинемо, пане Козирю, то лицарями, а не бидлом! Де ви бачили орла, котрий сам собі обламував би крила? Де ви бачили ріку, котра б сама собі загачувала путь? Воля — ось наші крила і наша путь!

— Чи ти ба! — вигукнув Козир. — Мовби ви злиняєте, коли помиритеся з ляхами? Ліпше бидлом жити, аніж лицарем у землі гнити!

— Оце вже ти все сказав! — вигукнув Гуня. — Всю свою душу вивернув.

— Не слухайте Гуні! — затявся Козир. — Не велемовність нас врятує, а розум. Востаннє вас закликаю: отямтеся! Облогові гармати знесуть вас з землі!

— Воліємо переговори! — кричала старшина. — Вдосвіта посилаймо послів до Потоцького.

— Що ж, — сказав Гуня, — якщо в нашому таборі немає єдності — ворог його здолає. Без єдності немає сили. — Повернувся до Козиря та його прибічників: — Хочете, панове, лізти в панські ярма — лізьте! А хто хоче бути лицарем — приставайте до мене! Я не обіцяю вам життя, але честі нашої козацької ми не втратимо, не заплямуємо її угодництвом з панами. Хто хоче жити бидлом — приставайте до Козиря, хто хоче відійти на Січ, аби й далі боротися, — приставайте до мене! Вночі ми спустимось до Дніпра, роздобудемо човни і попливемо за пороги!