Валентин Чемерис - Фортеця на Борисфенi

— Нам це не в забарі… Одною рукою?

— Тягни одною, — знизав плечима Сулима. Кирпа хвацько підбіг до ясена, схопив сокиру, рвонув на себе, але сокира — ні з місця. Кирпа тоді щосили засмикав, піднатужився, аж шия почервоніла.

— Зараз, пане отамане, один мент… — метушився він біля ясена і ще вище закачував рукава. — А може, я двома руками візьмусь?

— Хоч і трьома, коли маєш, — відказав Сулима. Ярема почав пирхати, Гнат відвернувся й сміявся в кулак. Гнів та обурення в Гуні вже минули, і він, весело блискаючи великими чорними очима, кривив рот у посмішці. До них уже звідусіль збігалися козаки й чмихали, ледве стримуючи регіт.

— Зараз я, зараз… — Кирпа плював на руки з такою заповзятістю, ніби хотів їх відмити від вікового бруду. А потім з люттю накинувся на сокиру, як на свого запеклого ворога, щосили засмикав її обома руками, так, що й ясен захитався, але сокира — ні з місця…

— Доведеться тобі, осавуле, позичати ще й третю руку! — кинув хтось шпильку з гурту, і козаки зареготали.

Кирпа вже пік раків, не підводячи голови. Гуня не втерпів.

— Кинь, осавуле, цей вертеп, — мовив тихо. — Не гаря-чися, як курка, котрій приспічило нестися, а вона не знайде підходящого місця. Тягни з умом і спокійно.

Кирпа зробив останній захід і так схопив сокиру, що трохи було не зламав, спіткнувся і впав. З численних торбиночок, що висіли у нього на поясі, так і сипонув на землю осавулів скарб. Чого там тільки не було: срібні празькі гроші, півгроші з Кракова, галицькі срібні монети, литовські динарії, татарські дирхеми, дукати, угорські фло-ринки, великі срібні таляри, левки, різний дріб'язок, що складався з шостків, ортів, чверток, осьмаків. Все, що було колись в обігу на Україні, знайшло свій притулок в торбинках осавула Кирпи.

— Якби до тих срібняків та ще розум, — похитав головою Сулима і, однією рукою взявшись за сокиру, хитнув нею легенько і вийняв. — Ось так, осавуле. Не дурну силу треба прикладати, а кебету, вміння. Гонору в тебе забагато, а толку катма!

Кирпа, увесь червоний, рачкуючи на землі, збирав свій скарбець.

Сулима махнув рукою, сплюнув і хотів було йти, але Кирпа наздогнав його.

— Пане отамане… Але ж я осавул, а не простий козак. Я ще своє доведу. Ви ще побачите, хто такий Кирпа і на що він здатний!

— Спробуй, — сказав Сулима. — Може, що й вийде з тебе. Візьму я тебе у свій загін, може, й вивітриться з тебе ота пиха та зневага до товариства. А своє ти в і Кодаці доведеш.

– і доведу!

— Доводь, — сказав Сулима на ходу. — А поки що бери cокиру і рубай з усіма. Старшим лишаю Дмитра Гуню.

— Кирпа схопив сокиру і люто нею затряс.

— О, ви ще дізнаєтесь, панове-братове, хто такий осавул Кирпа!

Ніхто тоді не відав, яку чорну роль відіграє у житті Сулими осабул Кирпа!

…Від Громової балки Сулима попростував степом до Дніпра, звідти також неслося завзяте цюкання сокир. Там Савран з своїми людьми майстрував драбини. Сулима йшов степом навпрошки, розсовуючи руками густу тирсу, наче той очерет у плавнях. Під ногами сичали гадюки, котрих було чимало в степах, але Сулима не звертав на них уваги. Старий Нечуйвітер дав йому колись випити зілля, і звідтоді гадюча отрута на нього не діяла… Отаман ішов і думав про осавула Кирпу. Звідки в нього зневага до козаків, ота пиха, бундючність, котрою так і нашпигований, як смажене порося хроном? Звідкіля жадоба до грошей? В пани так і преться… Забагатіти хоче, труситься над кожним таляром, торбиночки ними набиває. Спить і бачить себе багатим та можним старшиною. Чи й паном ясновельможним. О, такий, дай йому тільки владу, швидко й козаків на хлопів оберне! Як реєстрова старшина. Вона ж і продала Тараса Трясила та його лицарів. Коли б вона не знюхалась з ляхами — Конєцпольський не придушив би повстання. От Кирпа з тієї породи. За злото і рідну матір не пошкодує, і батька продасть…

Після вдалих походів у козаків завжди дзвеніло в капшуках. Але ніхто з них не молився на той дзвін, не розпихував його по торбиночках чи вузликах. Раді, що завелася копа грошей, козаки юрбою валили в шинок, пили горілку, співали пісень, танцювали, згадували минулі походи, полеглих товаришів поминали, щоб земля їм пухом була, аби добре козакувалося ще й на тому світі. Так і спорожнялися їхні гаманці до останнього осьмака. Хто все життя зі смертю в обнімку, тому не гріх і повеселитися, гопака вшкварити, горілку в товаристві пити. Бо ж на тім світі горілки не дадуть.

Але не такий був Кирпа. Кожний щербатий орт, таляр, роздобутий в походах, він похапливо запихав до своїх торбиночок, і очі його горіли жадобою. Він і в шинку намагався випити на дурничку. Козаки зневажали його за ту жадобу, та зневага з нього скочувалась, як з гусака вода..