Роман Іваничук - МАЛЬВИ

Верховний пастир відчитує каліграфічні написи над золотим міхрабом, але вони йому нічого нового не говорять, і на думку спливає меддинська сура корана:

«Кожний раз ми міняємо вірш і придумуємо кращий. Хіба не знаєш, що аллах все може?» Гм... А який тепер видумати вірш, щоб пояснити незриму силу страху?

Бунтарі підводять голови... Шейхульіслам підійшов до мімбера, взяв коран і гарячкове почав гортати, шукаючи сури, яка підказала б, як боротися з ними… Мусить підказати священна книга, адже іншої мудрості, крім Магометового пророцтва, в них немає.

Сура меддинська, сура пророча... Сура рахманська «Ми повісили їм окови аж до підборіддя, і вони... і вони мусять підводити голови». Так що ж ти радиш, премудра книго?.. Зняти окови?!

Шейхульіслам закрив коран і вийшов з мечеті, шепочучи для заспокоєння п'яту суру меддинську:

— «О ви, які увірували, не питайте про речі, що засмучують, коли вам відкриваються. Запитували люди і до вас, а потім стали невіруючими...»

На паперті заступив йому дорогу дервіш у сірому бекташському сукмані, зі срібною сергою у вусі. Він вклякнув перед шейхульісламом і припав губами до його башмаків.

— Підведись і скажи, чого хочеш, — сказав верховний імам, приглядаючись до дервіша, який підвів на нього начебто знайомі блудні очі.

— Святий отче, — промовив дервіш тихо, але в голосі не чутно було жебрацької покори, а щось ніби змовницьке. — Ти можеш і не пам'ятати мене, бо ж багато в тебе слуг духовних. Я — Мурах-баба, дервіш ордену бекташів, якого ти багато років тому милостиво послав у кафську такіє, щоб я там проповідував правду Османів серед татарів і кримських ямаків 147. Я чесно виконував свою повинність, та коли буря насувається на нашу священну землю, совість моя примусила мене...

— Що за чорні вісті несеш мені, — шейхульіслам схопив дервіша за плече. — Кажи, що чув! Болгари, греки, серби?

Мурах-баба став на ноги, і глумливі блискітки заблищали в його очах. Тепер Регель згадав: це ж той, що підбурював колись яничарів проти Амурата IV, будучи шейхом дервішів у яничарському корпусі. Він.шейхуль-іслам, врятував тоді свого слугу від смерті, вчасно виславши його в Крим.

— Турки, святий отче. Турки! — відповів Мурах-баба, і розпогіднилось обличчя шейхульіслама.

— Ти про Кир-огли? Утри своє обличчя від тривоги, надто велика наша сила, щоб боятися мізерного відділу заколотників. Не так давно розправилася Порта з Кара-язиджі і Календер-огли, хоч тих було набагато більше. Тисячі посаджених на палі в долині Аладжа, на передмістях Анкари і Урфи довго ще лякатимуть ремісників і райю, ще довго не зродиться в них охота допомагати бунтівникам.

— Не смію заперечувати тому, кого справедливо називають морем усіх пізнань. Але ти не знаєш одного: серед цієї нужденної жменьки бунтарів перебуває нині найтяжчий ворог імперії — теж турок — меддах Омар, якому ніхто дотепер не насмілився стяти голову. А заколотники, які думають головою Омара, — це вже не банда, а поважна сила. Ти знаєш, що в своїх блюзнірських проповідях він закликав турків піти з чужих земель, зняти кайдани з поневолених. Що ж станеться, коли турецький люд пройметься його крамолою, хто тоді душитиме гяурську Румелію? Так, я бачу, що насувається страшна буря на землю Османів. Крамола Омара піде по людях, мов пошесть, і не зможе її ніхто знищити, бо вона незрима. В заколотників мало зброї, і за півдня з них не залишиться навіть башмаків, але де ти знайдеш такої отрути, щоб випекла в людей віру в Омара, Хюсама, Аззем-пашу?

Шейхульіслам поник. Цей брудний дервіш розкрив загадку його тривог. Так, так, імперія під страшною загрозою прозріння підданих! Промовив спокійно і зверхньо:

— Мова твоя свідчить, що башка в тебе не дурна, і ти будеш шейхом яничарських дервішів. Але скажи, ти знаєш, як знайти ту отруту? Ти знайдеш учених, які б довели, що Хюсам був бездарний ремісник, філософів, які б висміяли вчення Омара, політиків, які б переконали народ, що Аззем-паша був боягузом і злодюгою?

— Ні, не знайду таких.

— А що робитимеш, коли вже прийшов пропонувати свої послуги?

— Я розпалю в розледачілих яничарів бувалу жадобу битв і наживи. Я поселю в них страх, і вони стануть знову воїнами.

— Ти марно розсипаєшся перлами свого розуму, Мурах-бабо. Що ти можеш придумати, аби бунтарський дух народу вбити?

— Війну! — викрикнув дервіш. — Велику війну. Тепер є нагода. Вже більше двох десятиліть вбивають протестанти католиків, а ми, дарма що правовірні, станемо проти Венеції на боці протестантів. Яничари підуть, тімаріотів і заїмів треба послати силою, в країні хай залишаться тільки каліки, жінки і діти. І хай голодні будуть, то думатимуть тільки про хліб. З чого тоді зродиться бунтарський дух? І ще одне, — додав Мурах-баба пошепки, — роздрухані яничари допоможуть позбутися того, хто вважає війною погоню за газелями в лісах Понтійських гір...