Валентин Чемерис - Ольвія

Перські загони ганялися за скіфами і поверталися ні з чим. Це в кращому разі. Здебільшого ж такі загони зникали в степах безслідно. Почорнілий Дарій нічого не міг збагнути. Впадав у відчай. Задихався від люті. Яка ганьба! Круг пальця обвели. І це його — царя царів! Із роду самих Ахеменідів! І хто? Якісь дикі кочовики! Наздогнати! Покарати! Всю Скіфію розіп'ясти!

Гнів спадав, і тоді він відчував себе в западні. Ганявся за скіфами, а упевненості не було. Більше того, було відчуття, що з ним граються, що його водять за ніс. Такої ганьби з ним звідтоді, як він став царем, ще не було. Навіть насмішки і кпини вавилонян здавалися йому тепер дитячими жартами. А тут… Він не програв бою, але й не виграв його. Невже кочовикам нестрашне його військо? Хто повірить у таке? Затіваючи похід у Скіфію, він мріяв не лише приборкати непокірних кочовиків, і так приборкати, щоб вони навіки забули дорогу в Мідію, а й захопити безліч рабів, тисячні табуни коней, стада худоби. А сам похід здавався, як легка прогулянка у невідомі краї. І ось… Скіфи відходять і відчувають себе переможцями, а він… Ганьба, ганьба! Воїнам важко блукати безводними степами, важко воєначальникам підбадьорювати їх, важко було і Дарію. Йому, мабуть, було найважче з усіх. Так важко, як ніколи. То він тільки виду не подає, а насправді на душі в нього тяжкий гніт. І Дарій покірно несе той гніт, і ніхто не бачить, як йому важко.

А хіба йому коли легко було? За всі роки царювання він не пам'ятає такого року, щоб вдалося тихо і спокійно посидіти на троні. Ні, не було такого, втішав, заспокоював себе Дарій. Роки його царювання минали у тяжких і виснажливих походах та в безкінечних битвах. Доки одну країну усмирить, тим часом три чи п'ять інших повстануть. І так з року в рік. З першого року його царювання.

Важко йому тепер, дуже важко, на тілі й душі — каміння. А хіба було йому легко, коли він убив Гаумата-мага і повернув Ахеменідам престол? Чи він тоді спокійно на нім сидів? Впоравшись із самозванцем, відразу ж вирушив придушувати бунтівний Вавілон.

Один чоловік, вавилонянин, на ймення Надінтобайра, син Анірі, повстав у Вавилоні, підкореному Персією. А повставши, назвав себе Навуходоносором. Військо самозванця стало на березі Тигру. Дарій підійшов до ріки з іншого боку, ріка була непроходима вбрід, і той чоловік, що проголосив себе Навуходоносором, думав врятуватися за водою. Тоді Дарій посадив одних на міхи, інших на верблюдів та коней. Ахурамазда йому допоміг. З волі Ахурамазди він перейшов Тигр, там і розбив вщент військо вавилонського самозванця. Те сталося в 24-й день місяця ассіядія. Надінтобайра, який називав себе Навуходоносором, з кількома вершниками утік у Вавилон. Тоді він пішов у Вавилон і з волі Ахурамазди взяв Вавилон, схопив самозванця і умертвив його…

Легко йому тоді було?

О, доки він усмиряв Вавилон, за його спиною повстали: Персія, Елам, Мідія, Ассирія, Єгипет, Парфія, Саттагідія, Сака… То чи легко йому тоді було?

Дарій ходив і ходив по шатру, важко ходив, похмуро, та все питав і питав себе: чи легко йому було тоді, в 522 році?

О ні. Того року він витримав 19 битв, виграв усі, ще й захопив у полон дев'ять царів. Навіть для історії велів записати на пергаменті, на шкірі та вирізьбити на скелі таке:

«Говорить Дарій-цар: Ось що я звершив з волі Ахурамазди, і звершив за один рік. Ти, який з часом прочитаєш цей напис, вір тому, що мною зроблено, не вважай це лжею».

Тож чи легко йому було тоді?

О ні, було йому тоді важко, дуже важко, але він витримав оті дев'ятнадцять битв і виграв їх усі. То чому ж зараз йому, коли він не програв ще жодної битви, чому зараз йому так важко? Так важко, як ніколи не було, важче навіть, як у той рік, коли його чекали дев'ятнадцять битв. Чому йому так важко із скіфами?.. Ходив і не знаходив відповіді.

Тоді, в 522 році, йому не снилися повержені ним царі, він тоді спав міцно, спав будь-де: в поході, навіть на місці битви, серед порубаних тіл, і спав міцно, і вранці прокидався свіжим та бадьорим. То чому зараз йому — царю царів! — заледве чи не щоночі сниться той худоребрий сак, злидар, якийсь пастух без роду-племені, якому він хтозна-коли відтяв голову?..

Чому його безстрашне, добре навчене і витривале військо, яке ніколи не знало ні втоми, ні поразки, яке за рік витримало дев'ятнадцять битв, чому воно тепер, у скіфських степах, вибилось із сил і, не провівши жодної битви, вже втратило віру в перемогу?

Запитання, запитання, запитання…

А відповіді — жодної.