Валентин Чемерис - Ольвія

Я — Дарій, цар великий, цар царів, цар багатоплемінних країн, син Віштаспа, Ахеменід, перс, син перса, арієць із арійського роду.

Говорить Дарій-цар: «Ось ті країни, які я захопив, крім Персії, я над ними володарюю, мені вони приносять данину, те, що мною говориться, вони виконують, вони тримаються мого закону: Мідія, Елам, Парфія, Арейя, Бактрія, Согдіана, Хорезм, Дрангіана, Арахозія, Саттагідія, Гандара, Індія, Сака Хаумаварга, Сака Тигрвхауда, Вавилон, Ассирія, Аравія, Єгипет, Вірменія, Каппадокія, Лідія, Іонія, Сака, які за морем, фракійці, іонійці шоломоносні, Лівія, Ефіопія, Мачія, Карія». Говорить Дарій-цар: «Коли Ахурамазда побачив цю землю в стані сум'яття, тоді він передав її в мої руки, зробив мене царем. Я — цар. З волі Ахурамазди я її, землю, поставив на місце. Те, що я підвладним народам велів, те вони виконували у відповідності з моїми бажаннями. Якщо ти подумаєш: які численні були країни, якими володів Дарій-цар, то подивись на зображення підданих, які підтримують трон. Тоді ти дізнаєшся, і тобі стане ясно, що спис перського воїна проник далеко, тоді тобі стане відомо, що перський воїн далеко від Персії разив ворога». Говорить Дарій-цар: «Те, що я зробив, все те я зробив з волі Ахурамазди. Ахурамазда мені допоміг, щоб я здійснив діло. Мене хай оберігає Ахурамазда від усякої скверни, і мій дім, і цю країну. Про це я прошу Ахурамазду, це мені Ахурамазда дасть, хай дасть. О людино! Повеління Ахурамазди хай не здаються тобі поганими, не ухиляйся від правильного шляху, не будь непокірливим».

І хто б міг подумати, що у степу, рівнинному й відкритому, де навіть одинокий вершник видимий як на долоні, де обрій проглядається від обширу й до обширу, так ось у такому степу міг заховатися цілий народ.

Наче крізь землю попровалювалися скіфи! А з ними і їхні багатотисячні табуни коней, отари овець, стада худоби, на які так розраховував Дарій, ідучи в похід. Не напасешся ж для сімсоттисячної орди свого харчу! А орду треба годувати хоча б двічі на день. А ще краще, то й тричі. Але для чого брати із собою харч, коли йдеш на багаті племена? Так розраховував Дарій та його полководці, про це було оголошено у військах — харч собі здобудете у скіфів, вони багаті. А вже з перших днів походу виявилося, що добути у скіфів коня, вівцю чи яку худобину — не так і просто. Щоправда, перси спершу не падали духом, бо, переправившись через Істр, гнали отари овець, які вони захопили у фракійських племен. Тому в перші дні на брак їжі воїни не скаржилися. Вранці хоч і обходились жменею підсмажених зерен гендуму — пшениці, та шматком пеніру — сиру, зате увечері мали кулламе — овече м'ясо. Одного барана видавали на десятьох воїнів. Його різали так вправно, що на землю й не капало. До надрізу на шиї по черзі присмоктувалися усі десятеро і гарячу, паруючу кров барана висмоктували, висосували до краплини. Зголоднілі за день, швидко п'яніли від гарячої крові, витирали долонями закривавлені роти, поляскували себе по животах — є сила у тілі. Із барана знімали шкуру, вичищали нутрощі і замотували барана в його ж шкуру, міцно зв'язували і клали його у яму на гарячий попіл. Зверху засипали трохи землею і потім розводили вогнище. Годин за три виймали барана, спеченого у його ж власній шкурі, — кулламе, смачне, паруюче м'ясо, яке їси і ніяк не наїсися і яке потім навіть сниться. Та й один баран на десятьох — не те, бо кожний з десятьох сам-один упорався б із цілим… Але терпіли, сподіваючись на кращі, ситніші дні. Не сьогодні-завтра здоженуть скіфів, захоплять їхні табуни, отари, стада, отоді вже від'їдяться за всі дні. А поки що вранці лизькали ще звечора обгризені кістки, все, що залишалося від кулламе, одержували по жмені підсмажених зерен гендуму і на цілий день пускались у погоню за скіфами.

Невловимі скіфи то щезають на день-два, і перси тоді й зовсім безпомічні, бо не знають, у який навіть бік повертати, то вигулькують раптово на обрії, і перси тоді оживають, бо знають тепер, хоч у який їм бік кидатись… Але скільки б вони не ганялися за кочовиками, відстань між ними і персами завжди залишалася незмінною: один денний перехід.

Вже з перших днів походу Дарія ні-ні та й непокоїла така дивна поведінка скіфів. Але перський цар ще міцно вірив у свою перемогу, адже перевага була на його боці, він мав більше військо. Зрештою, він мав орду, яка могла б просто поглинути, проковтнути кочівників з усіма їхніми стадами і табунами! І хоча скіфів не вдалося застукати зненацька та захопити їхні табуни й стада, але вони все ж відходять, а перси йдуть за ними. А відходять тому, що бояться персів. Але так довго тривати не може, настане день, коли скіфи, хоч-не-хоч, а змушені будуть прийняти бій, якого так багне Дарій. А відчувши на своїх шиях міць перських мечів, вони тоді й думати забудуть про свою «дивну» війну.