Валентин Чемерис - Ольвія

— О, не поїдеш на своїм коні, поїдеш на перському списі!

І підніс гострий кінчик списа до лиця Ольвії.

— Вибирай!

Довелося підкоритися.

Оточивши полонянку з усіх боків гарячими кіньми, перси круто повернули на захід, до ріки Істру, що блищала на обрії широкою, наче олов'яною смугою. Повернули навстріч тим димам, що круто здіймалися по той бік ріки аж до неба, і Ольвія губилася в здогадках: куди й для чого її везуть і чи знають про прихід персів скіфи? Що потрібно персам у скіфських степах?.. Невже війна?..

Коли врешті дісталися до Істру, було вже ополудень. Обидва береги ріки — скіфський і протилежний, фракійський, — кишіли, як мурашники. Тисячі й тисячі людських фігурок метушилися по обох його берегах, сюди й туди снували човни, плоти. А через усю широчінь ріки, з невеликими проміжками для пропуску води, вишикувалися вряд трієри на якорях. Трієри були великі, морські, певно, прийшли сюди з Понту, піднявшись угору по річці. Ольвія зрозуміла, що на річці йде будівництво мосту чи переправи для перської орди.

Крутим узвозом спустилися вниз і спинилися біля товстих дубових паль, які було забито в твердий ґрунт берега. На фракійському боці теж було забито в твердий материковий фунт дубові палі, а між ними від берега до берега, поверх заякорених трієр, вже натягнено вісім товстих лляних канатів, до яких поприв'язували поперечні балки.

Різномовні раби (це зрозуміло було по їхніх вигуках), білі, смагляві і зовсім чорні, голі, в самих лише набедрених пов'язках чи коротких спідничках, під виляски батогів наглядачів з трудом повертали важкі вороти, натягуючи товсті канати.

Чорнобородий щось сказав, двоє вершників із його загону спішились, побігли берегом до човнярів, а чорнобородий знову повернувся до будівничих мосту. Скрипіли корби, кричали наглядачі й періщили голих рабів, і ті все крутили й крутили корби. Канати поверх трієр хоч і повільно, але натягувалися й натягувалися, аж доки й не забриніли, як струни, і не лягли на ряд трієр, що віднині будуть підтримувати міст замість паль.

Тим часом прибіг один з вершників, щось сказав чорнобородому, той кивнув Ольвії, щоб вона йшла за ним. Спустилися до води, де на них уже чекав чималий човен, власне, два човни, збиті дошками. В один вершники завели коней, а в інший зайшли чорнобородий, Ольвія і ще якісь люди, певно, будівничі, яким треба було якраз на той берег. Ольвія присіла, а чорнобородий стояв біля неї і дивився на той берег. Веслярі поплювали на долоні, гекнули, опустили довгі весла у воду, потягли їх на себе, і обидва човни стрімко пішли од берега.

Вода на середині ріки вирувала, вдарялась у борти трієр, що перегороджували їй шлях, пінилась і з шумом та ревом неслася у проходи між суднами. Із човна трієри видавалися великими, і десь там над ними, нагорі, будувався міст. [26] Як гадають вчені, міст на Дунаї (Істрі) було споруджено, очевидно, десь на ділянці між сучасними містами Тулча і Рені, ширина ріки там 1 км, глибина до 7 м. Найбільш ймовірним місцем будівництва мосту є місцевість біля сіл Ісакчі (на правому березі ріки) та Орловка (на лівому). Шлях від тогочасної столиці Персії Суз до Дунаю (Істра) радянський вчений Б. А. Рибаков визначив у 2300 км.

На фракійському боці вже настилали на натягнені поверх трієр канати міцні кругляки по ширині майбутнього мосту і міцно прив'язували їх до поперечних балок. І відразу ж засипали їх землею, яку на носилках, майже бігом, під ударами батогів, носили раби. Одні носили землю, інші розрівнювали її, а треті трамбували товстими обрубками колод. Одночасно із земляним насипом тягли з обох боків перила.

Сидячи у човні, Ольвія бачила, що будівництво мосту йде у швидкому темпі, перси квапились. І тоді вона подумала про Тапура. Чи знає він та його владика Іданфірс, що перси вже будують міст на землю скіфську?.. За якийсь десяток днів закінчать вони міст, і по ньому лавиною потече перська орда… Як застерегти скіфів, як передати їм про цей міст? Подумала, і на душі стало важко: а чи випустять перси її із свого табору? Ой, мабуть, навряд. І втекти від них — теж не втечеш. І від розуміння того, що вона знає про ворога, про його наміри, а не може застерегти скіфів, їй було боляче, і наче відчувала за собою якусь вину.

Човен пристав до фракійського берега, ткнувся носом у пісок, веслярі, розігнувши спини, відхекувались. Чорнобородий кивнув Ольвії, і вона зійшла за ним на берег… Вже не скіфський, а чужий. З другого човна зводили коней і зразу ж сідали. Сіла й Ольвія, і по знаку чорнобородого вони рушили. На фракійському боці людей було більше, вони снували так густо, що між ними трудно було проїхати. Все то були будівничі мосту: носили землю, пиляли й тесали колоди для настилу.