Тимур Литовченко - Кинджал проти шаблі

1516–1579

Ієронім Ярош Сенявський— син гетьмана Миколая Сенявського, каштелян кам’янецький, воєвода руський. Брат польного гетьмана Миколая Сенявського (? — 1587).

1518 (1522 ?!)

Можлива дата захоплення в полон Анастас!! (Олександри) Лісовської кримськими татарами. Легенда стверджує, що це сталося напередодні її весілля.

? – 1555

Дмитро Федорович Сангушко— родич Острозьких, придворний. Староста канівський 1552–1554. Дружина — Єлизавета (Гальшка) Острозька.

1520

Полонену Анастасію (Олександру) Лісовську було переправлено, ймовірно, до кримської Кафи (Феодосії), а згодом після продажу — до Стамбулу, де її придбав у 1520 (1521) візир Ібрагім–паша, який надалі подарував її матері султана Сулеймана І Пишного під іменем Роксолани (Русинки). Згодом потрапила до султанського гарему.

1520–1551

Барбара Радзивілл— дочка Юрія Геркулеса, знана литовська красуня, дружина великого князя литовського і короля польського Сигізмунда II Августа. Отруєна (?) лікарем королеви Бони.

1520–1572

Сигізмуид II Август(польськ. Zygmunt II August, 1 липня (серпня?) 1520, Краків — 7 липня 1572, Книшин) — останній представник династії Ягеллонів на польському троні, син Сигізмунда I Старого та Бони Сфорца, великий князь литовський з 18 жовтня 1529, король польський з 20 лютого 1530. До 1548 року правив спільно з батьком Сигізмундом I. Під час його правління, в 1569 була ухвалена Люблінська унія, за якою Велике князівство Литовське й королівство Польське об’єднувалися в конфедеративну державу — Річ Посполиту, першим правителем якої з титулом короля польського й великого князя литовського став сам Сигізмунд ІІ Август. Виховання під впливом матері послабило його щиросердість, зате розвинуло мрійливість і нерішучість. Був одружений тричі, у жодному шлюбі не мав дітей. У 1543 одружився з Єлизаветою Австрійською (1526—1545), дочкою імператора Фердінанда I. Побоюючись впливу невістки на сина, Бона спробувала розлучити молоде подружжя, невістку залишила при собі, а Сигізмунда Августа відправила в Литовське князівство, яким він і управляв з 1544 року. Після раптової смерті Єлизавети у червні 1545 (отруєної Боною?) Сигізмунд Август таємно одружився з Барбарою Радзивілл (удовицею Гаштольда), чим викликав страшний гнів Бони. Питання про королівський шлюб постало на першому ж сеймі (петроковському), скликаному після вступу Сигізмунда Августа на престол (1548). Майже всі земські посли вимагали, щоб король розірвав образливий для його сану шлюб, до того ж укладений без відома державних чинів. Примас Дзержговський обіцяв дати королю відпущення гріхів, а провину злочину шлюбної клятви покласти на совість усіх громадян. Проте король залишився непохитним і невдовзі (1550), хоча й без згоди сейму, урочисто коронував Барбару в Кракові. Та рік по тому Барбара померла (теж отруєна за наказом Бони?). У 1553 році Сигізмунд Август одружився з Катериною Австрійською (1533—1572), рідною сестрою його першої дружини. З нею король незабаром порвав назавжди й навіть почав процес розлучення. Нещасливий у сімейному житті, король насамкінець впав у безладне бешкетування й оточив себе чаклунками, сподіваючись, що вони відновлять його здоров’я, що руйнувалося від нестримності.

1521

Під час епідемії віспи померли сини Сулеймана І Пишного від перших двох дружин: Мюрад (від другої дружини Гюфем) — 10 листопада 1521, Махмуд (від першої дружини) — 29 листопада 1521.

1521–1543

Мехмед— перший син Сулеймана І Пишного й Роксолани.

1522–1578

Міріам(Міхрімах) — улюблена дочка Сулеймана І Пишного й Роксолани. Видана заміж за 55–річного великого візира Рустем–пашу (1539).

1523–1526

Абдаллах— другий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Помер у малолітньому віці, тож відомостей про нього зберіглося обмаль.

1524–1574

Селім(1524 — 12 грудня 1574) — третій син Сулеймана І Пишного й Роксолани, майбутній султан Селім ІІ.

1525–1562

Баязид— четвертий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Страчений 28 листопада (грудня?) 1562: Баязид нібито засудив страту спочатку Мустафи (1553), сина султана Сулеймана І Пишного і Гюльбахар, а потім і Гюфем (1562), другої дружини свого батька, чим вкрай розгнівав Сулеймана І Пишного.

1526 (1527 ?) – 1608

Костянтин (Василь?) Костянтинович Острозький— князь, дядя–опікун Гальшки Острозької, син гетьмана Великого князівства Литовського, київський воєвода, ревнитель православ’я на західноруських (майбутніх українських) землях.