Василь Барка - Рай

Здесь есть возможность читать онлайн «Василь Барка - Рай» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2009, Издательство: Фоліо, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Рай: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Рай»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Серед видатних українських письменників XX століття слід назвати ім’я поета і романіста Василя Барки (Очерет Василь Костянтинович) (1908–2003). Уже першими віршами він заявив про себе як «чужерідне тіло», яке система намагалась виштовхнути (і виштовхнула-таки!) з «комуністичного раю».
Саме цей «рай» показав В. Барка у своєму першому романі «Рай», що вийшов у 1953 році у Нью-Йорку і зараз є маловідомим українському читачеві. У його основі — автобіографічні спомини самого автора. Головний герой — професор слов’янської філології Антон Никандрович Споданейко, внутрішнє життя якого, цінності та думки близькі письменникові. Розповідаючи всього про дві доби життя пересічних українців (20 і 21 червня 1941–го) в умовах сталінського режиму, В. Барка спростовує міф про нього як земний рай. Автор показує, як, за формулою Достоєвського, «диявол з Богом борються, а поле бою — серця людей».

Рай — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Рай», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Через декілька днів він дивився на статую разом з двома своїми співробітниками. Товстий зеленопикий Сопов, прославлений за вміння випити дві сулії пива за вечір, держачи їх за шийки, сказав з неприхованою люттю:

— Пахне жовто-блакитною контрреволюцією.

Сухорлявий Чорноватлов, тонконогий з капшукуватим животом, витяг револьвер і вистрелив у вінок — бризки мармуру розлетілись по купах пропаганди.

— Брось, — заскреготів зубами Куцурубов. — Це моя річ, навіщо нівечиш?

— Хай буде твоя, — відказав Чорноватлов, — тепер вона пристойно виглядає, можна женитися.

— Да, без підозрілого віночка, з якого виглядав петлюрівський тризубець… тепер — своя в доску, — потвердив Сопов.

— Ух, які ви непохитні: боїтесь каміння!

Куцурубов супроводив свої слова презирливим сміхом.

Чорноватлов вирішив, що треба образитися:

— А хіба то добре: в крайкомі — фігура з якимсь ворожим знаком… ти скажи, що можуть подумати?

— Ворона лякана! Скоро стрілятимеш у свою тінь. Поняття не маєш, яке мистецтво перед твоїм носом. Тобі тільки чотирикутні опудала давай — аби ідеологія. А я вимагаю від кожного мистця в краю, щоб творив високоякісні речі. Чому Дзюба міг стругати натхненну штуку, а наша пропагандивна челядь сокирами витесує чортзна-що?! Розумієш, в чому суть, голова твоя садова?

— Розумію, — понуро промурмотів Чорноватлов.

— Ех, ти, пропаганда! — безнадійно махнув на нього рукою Куцурубов.

— Але ж цей натяк, якийсь тризубець, робив твір ворожим, — задискутував Сопов. — Ось у чім суть.

— Не в тім справа, я тобі кажу. А в тім, що треба нашу ідею реалізувати в картині, щоб серце струснула. Щоб краса була, досконалість, „цимес“, як сказав мені товариш Кашкін. Коли б з наших скульпторів хто-небудь шарахнув таку розкіш, я б поставив питання про нагороду в сумі — чорт його бери, — в сумі ста тисяч! Треба розуміти, а ви — за револьвер: бах-бах! Крокодили… Стрілять і я вмію. Всю громадянську війну тільки те й робив — ще тоді, як ви за мамину спідницю держались. Мене за нутро хапає ця фігура. Гармонія! Всю свою душу, бісів син, вложив у камінь, — як пісню проспівав. Ех, якби наші так уміти. Ти! — ткнув пальцем Чорноватлову в живіт. — Думаєш, мені приємніше на чийсь голомозий набалдашник дивитися, ніж на чудо з мармуру? Помиляєшся!

Чорноватлов мовчить, а секретар тяжко зітхає.

— На пленумі ставлю питання про піднесення якости мистецької продукції в краю.

— А я хіба проти? — знизав плечима Чорноватлов. — Я буду підтримувати.

— Говориш одне, а робиш друге; ти — варвар, — відрізав йому Куцурубов.

І Сопов радо приєднується до оцінки:

— Абсолютний варвар, він спить на симфонічному концерті.

— Я?! То коли я стомлений, а взагалі люблю музику. Мій батько був музикант, і я сам цілий рік учився на скрипці.

— Чого ж кочевряжишся, — докоряє секретар, — от ми тобі й доручимо загвинчувати катеринку: будеш керувати справами мистецтва. Тільки — дивись!

— Я знаю, що робити, будь певен!

Нарада біля статуї закінчилась, і в скорому часі Чорноватлов справді „загвинчував“ мистецтвами, а Куцурубова, такого чутливого на шедеври, чомусь „зняли“ і перевели в інший, неукраїнський край. Статуя безслідно зникла».

Валентина скінчила читати; перегортала папірці, ждучи, що скажуть присутні.

— Кошмар… — прошепотіла «тихоня», і це слово справило нежданий ефект: Валентина схопила з стола сірники і, раніше, ніж присутні встигли відмовити її хоч би одним словом, запалила свій рукопис і вкинула в чавунну буржуйку. Заговорила після цього, мов непритомна:

— Так краще, не повинно бути жахливого, бо соціялізм приводить до перемоги світлого початку в житті, тому я напишу про радість…

В коридорі зненацька розлігся викрик.

— Сам винен! — дзвеніло голосом Якилини Молоточкіної.

Відчинились двері, і Якилина стала перед публікою в повному озброєнні: з відром, шваброю, ганчіркою, віником; стала, з кишеньки сірого халата свого здобула оповіщення та й поклала його перед очі Антона Никандровича. Дзвеніла далі:

— Стоїть нечиста сила під самісінькими дверима, а вухо, як халява, до дверей приросло. В коридорі темно, ну, я й наштовхнулась відром. Хіба ж я хотіла облити його вонючу голову? А тепер верещить, як кабан перед Різдвом.

— Що ти брешеш? — вскочив слідом за Якилиною і визвірився на неї Тонкоструненко. — Я підслухував?! Га? Я тільки спинився зав’язати шнурки на черевиках, бо чую, що тягнуться. А ти з відром, щоб тебе чорти втопили, облила мені голову і залізом стукнула.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Рай»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Рай» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Василий Барка - Жовтий князь
Василий Барка
libcat.ru: книга без обложки
Светлана Васильева
Ганнибал Барка - Ганнибал у ворот!
Ганнибал Барка
Барка В. Жовтий Князь
Неизвестный Автор
Педро Кальдерон де ла Барка - Стойкий принц
Педро Кальдерон де ла Барка
Педро Кальдерон де ла Барка - Дама-невидимка
Педро Кальдерон де ла Барка
Василь Барка - Жовтий князь
Василь Барка
Педро Кальдерон де ла Барка - Жизнь есть сон
Педро Кальдерон де ла Барка
Отзывы о книге «Рай»

Обсуждение, отзывы о книге «Рай» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x