Барка В. Жовтий Князь

ББК 84.4УКР6 Б25

Україна крізь віки Заснована 2004 року

Обкладинка Наталії Задорожної

Друкується за виданням:

Барка В. Жовтий князь. — К : Школа, 2009. — 256 с.

Барка В.

Б25 Жовтий князь : для ст. шк. віку / Василь Барка. — Вид. 2-ге, без змін. — К.: Національний книжковий проект, 2011. — 256 с. — (Україна крізь віки).

ISBN 978-617-592-137-1

Роман «Жовтий князь» Василя Барки, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, написаний у 1958—1961 роках і відомий у багатьох країнах світу. Автор розкриває одну з найстрашніших сторінок в історії українського народу і розповідає про голодомор 1933 року, який йому довелося пережити. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, що несе з собою руйнування, спустошеність, сіє страждання і смерть серед людей.

ББК 84.4 УКР6

© Задорожна Наталія Валентинівна, обкладинка, 2006 © Видавництво «Школа», 2009

ІБВК 978-617-592-137-1 © прАТ«нкп»,2011

Від автора

Страшенний голод у1932-1933 роках на Україні та ще в декотрих місцевостях радянського Союзу, а на Кубані у 1933-1934 роках, був навмисно спричинений всією владою, що утвердила «культ особи». І запроваджений способами великої війни: в пограбунку всього харчового і кожної живності - цілковито з політичних міркувань. Заподіяно його з нечуваною нелюдськістю, в масовій замучливій смерті. Мета: невідновимо підрізати непокірне селянство, першою чергою - українське. Вгасити його життєву віру, одночасно обезголовлюючи його: вибиваючи вільнодумну інтелігенцію, з особливою спустошливістю -біля вісімдесяти відсотків складу — в Україні.

Підсумок лиха (чи для всіх?) - постійна продовольча зли-денщина країни і загальна криза.

На обмежені демографічні підрахунки голодомор поглинув в Україні понад сім мільйонів, майже виключно — селян. Але згідно з офіційними урядовими відомостями (наприклад, Звіт Галицького, шефа ГПУ), тут голод спричинив загибель біля десяти мільйонів. Довгими роками всякі спомини про нього були під найсуворішою забороною.

Навіть на короткий сезон хрущовської «відлиги» згадувати про великий голодомор заборонялося. І гірше від того: ніби в жорстокому насміху над його жертвами, до тридцятих роковин по ньому справлена була реабілітація з величаннями одного з його запровадників П.П Постишева. Неможливо було сказати правду про одно з найстражденніших бідувань в історії нового часу, порівняти яке можна хіба що з гекатомбою єврейського етносу при нацистах. Щоб здійснити голодоморний геноцид, введено армійські частини і розміщено озброєні гарнізони і застави при всіх приречених місцевостях; мобілізовано наряди міліції і військові підрозділи, що у розпорядженні ГПУ; прислано численних «тисячників», уповноважених - з північних міст (понад сто тисяч).

Вся силенщина надвигнулася. Подібно до навали Батия. Переважно на Україну і Кубань справжньою війною проти безо-ружного і беззахисного народу. Жертв нападу виявилося без порівняння більше, ніж за весь час війни Гітлера проти Західних держав.

Командував на місцях член політбюро; роз’їжджав повсюди і, сидячи в кабінеті секретаря крайкому чи обкому партії і стукаючи олівцем об стіл, навіжено кричав: «забрати хліб до останньої зернини!»

Це виконано найскоріше, і люди почали часто вмирати, зрештою - гинули мільйонами при байдужості всякого пересиченого начальства!

Коли малеча, примираючи з голоду, брала в кістляві кулачки декілька колосків, - сторожа розстрілювала негайно.

Рештку кашки, що неня приберегла для маляти, вторженці викидали додолу і розтоптували чобітьми.

Нічого в розпорядниках і виконниках не зоставалося від образу людського — виявилась личина якогось демонізованого відпаденництва.

Було дещо загадкове в самому вимиранні: птахи, перелітаючи, притьма падали мертвотою на землю; погинуло багато навіть з місцевих запопадливих підпомагачів грабунку. Що мали прокорму вдосталь. Наче вжито було отруйні речовини.

Хати хліборобів перемінялися в великі горби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити, як і тих, що лежали надворі, — погребники з підводами не вправлялися вчасно звозити трупи до ям, куди спроваджувало також півживих.

Знеможені з голоду, обмерзлі, люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулися під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, надіючися здобути чого-небудь їстівного. І не дістали нічого. Навіть і кусника хліба, ними виробленого і в них віднятого. Падали множинно на вуличні бру-ковини: вмирати в суміші снігу і грязюки.