Барка В. Жовтий Князь

Купи зерна, взятого під «метьолку» в населення, і різноманітну городну поживність зоставлено згнивати під потлілим і дірявим брезентом. Але суворо сторожено, так що кожного, хто зближався взяти що-небудь, варта розстрілювала на місці.

Проявилася доти непрозначима і неохоронювана границя між Україною і Росією: тепер вся — з непромкненною стіною сторожових застав; там міліція і чини ОГПУ вишвиргували голодуючих з вагонів на сніг: всіх, хто надіявся здобути в Росії трохи харчу для своїх помираючих родин.

Численні селища вимирали поспіль. І над ними, в моторошній пустоші, зарослій бур’янами понад людський зріст, маяв чорний прапор, мов на взнаменування найвизначнішого успіху «культ особової» влади. І над усією дольністю невідтер-пимих страждань і найвимучливішої всенародної смерті через радіорепродуктори всюди в країні прозвучало глумливе пророчення самого генсека: «Жити стало ліпше, товариші, жити стало веселіше!» Головний архітект несвітського жаху вважав доречним додатково познущатися з своїх необчислимих жертв.

Аби втаїти від зовнішнього світу, аби закамуфлювати весь невиданий кошмар, його впорядники удавалися до всіх способів містифікації, не гребуючи дуже чорними. Все разом мало вигляд якоїсь зловісної сатанічності, досі невідомої, але тепер прозначеної, ніби в діях вихідця звідкись: Жовтого князя, мов поворотного, з пройнятою позолотою гоголівського Вія. Серед подій інфернального характеру, свій залізний палець він спершу наводить на віруюче селянство країни, і раптом накидаються туди погубницькі сили з усього світу.

Для сюжету в романі «Жовтий князь» основа складалася з постійно збираних подробиць протягом чверті віку: від часу самого лихоліття і до початку оформлення тексту — в 1958 році.

Головна частина у змісті набагато зложилася також з особистих вражень; голод витерплювався тяжко, в повному виснаженні, з дюжиною відкритих при напрямках кровоносних судин ранок, звідки сочилася брунатнувата рідина; на ногах тріскалася шкіра, оголюючи слизисто-кров’янисту поверхню. Трудно було ходити і треба було часом опиратися об стіни чи паркани, що коло них уже багато земляків лежало недишучих. Здавалося: ось кінець! - але з милостивої волі Божої пощасли-вилось вижити. І слід сказати, що без цього крайнього стерп-лення голоду, не знати, чи зміг би автор відповідно описати дійсність в «граничному» стані.

Власні враження доповнювалися спогадами багатьох співвітчизників. Це зберігалося в пам’яті, а починаючи від 1943 року покладалося в записи.

В самому змісті — три плани: І. Реалістичне зображення нещастя в сім’ї селянина; всього страдницького побуту в холодній хаті; розпачливих пошуків хліба — в мандрах, коли відкривалося похмуре видовище масової загибелі. II. Психологічні нариси; опис незвичайних перемін у душевному житті кожного в родині, що вже гине. Більшістю жертви народовбивства, хоч і мертвотно байдужі до всього, крім їстівності. Все ж зберігають справді людські почування: в найглибинніших закутин-ках серця навіть зостаються більше людяними, ніж їх порубники, що наводять масову смерть. Але мають для себе харчі в над-достатку: з закритих розподільників і магазинів «Торгсіну» («Торговля с иностранцами»), III. Метафізичний вимір, властиво, духовний; висвітлення декотрих явищ із іншої, вищої сфери. Відкритих зосібна через церковне життя; а також явищ із світу темних могутностей, незамиримо ворожих людській природі. Символічне уявлення про них розкривається через зображення жовтого князя на картині незнаного майстра.

Відбувається остання духовна брань людських душ — проти їх погубних навівів. Народ витерпів один з найвеличніших іспитів в історії своїй — в нім подолав супротивника моральними силами і - висходячи вслід своєму Спасителю на власну Голгофу: прийняти ніби хрещення огнем - у муках. Подібних хресним, через відданість своїй миттєвій правді-вірі. Від неї не відступив, воліючи гинути.

Тепер правда народна. Як білий привид — в крові. Постає на весь зріст перед людством. Правда переможна: через страждання і саму смерть.

Автор у своєму творі — не суддя, але, як колись визначив Чехов, свідок для суду: розповідати, що сталося в житті.

Василь БАРКА

аряджає доню: здається, то власне серце, вибране з

*■* грудей, окремо радіє.

А знов лихо: повели чоловіка в сільраду. Скільки їм треба? Чіпляються і гризуть: давай! — як не гроші, так хліб.