Василь Барка - Рай

— Ось тобі.

Іван Іванович потемнів, скільки зміг, бронзовими вилицями. Думав, як однією фразою погромити збунтованого члена профспілки.

— Май на увазі, — зловісно забряжчав він крізь зуби. — За тобою водяться анархічні штучки; ти в нас на обліку. Вміємо приборкувати й більших птиць, ніж ти! Гляди: доплигаєшся.

— Лякай, лякай! Бачили таких, — відгризнувся Серпокрил.

— Хіба я лякаю? Всім відомо, що я веду профспілкову роботу без залякування, тільки за допомогою ідейного виховання.

Після такої заяви, проказаної високоторжественним голосом, Серпокрил задовольнився: фактично — відступ Івана Івановича; сам злякався, кривий пес, розмови про залякування, бо в цьому були грішки. Однак, що потім Іван Іванович мститиметься, Серпокрил знав напевно. Чорт з ним! Скоро війна.

З тяжчою мовчанкою, ніж до трамвая, супутники йшли проз фасад інститутського будинку. В обох не було бажання заходити в двері: ніби змовившись, вони проминули їх і спинились коло відчиненої брами в широкий двір.

Веселий біс заграв Серпокрилові в грудях; зробивши поважну міну, бібліотекар сказав:

— Багато говорять про війну з Німеччиною. Спростування ТАССу відносно переквартирування військ пояснюють навпаки: раз заперечено, значить, правда; війська йдуть до кордону.

— Тепер бачу, що ти можеш відчувати нормальний підхід керівника профорганізації до свідомого члена. Цікаво, отже — пояснюють навпаки… А хто?

— На жаль, я забув. Це було в гурті під час перерви.

— Ну, так же не можна! — докоряє Іван Іванович.

— Я не скінчив; було в гурті осик на площі, — стоять вони і: шу-шу-шу… війська наближаються, скоро буде війна… Побий мене грім, так було!

— Блазень! — стукнув Іван Іванович зубами.

— Ні, я був тоді п’яний, і мені так почулося, да! ми ж перед тим пили з тобою в «Празі».

— Чого ти кричиш? — оглянувся Іван Іванович на студентів, що спішили мимо. — Ходім у двір!

Вони помандрували до горба за високими дубами, де як свідчить передання, перші запорожці відбули одну з своїх урочистостей. У тутешній річці не було раків; з цим ніяк не могли примиритися чубаті вояки, аматори «живої води» і закуски. Кінні висланці в скорому часі вернулися з наловленими в рідних річках раками, і зразу ж після цього відбулося освячення новоприбулої живности. При широкому зібранні войовничих поселенців раки полізли в свою стихію.

Голова профорганізації та бібліотекар примістились на невеличкій сосновій лавці, напроти ящиків з вівцями, козами, кріликами й іншими тваринами, вкритими шерстю.

На історичний горб перенесено з зоологічного кабінету колекцію живих істот, на яких доцент Колтунов відбував безумно цікаві експерименти. Він винаходив бальзам, що від нього шерсть на тваринах повинна була виростати втричі скоріше, ніж звичайно. Для цього він вистригав нещасним козам і вівцям боки і мазав сумішами найрізнородніших речовин, від керосину до гірчиці включно. Прив’язані за передні й задні ноги, істоти корчились, ревіли, мекали, пищали, і зоологічний кабінет обертався в залю плачевного звірячого концерту. Посередині, в клітці З дротяними стінками, стояв на столі головний тортурований — великий баран, біля якого Колтунов давав відповідні пояснення високому начальству. Боки многостраждального барана були подібні до левади, на якій господар викошує траву окремими латками, в певній послідовності. Невідомо, чи то шкура тварини відмовлялася дати посилений ріст шерсти для соціялізму, чи бальзам доцента мав недостатній ефект, але так вийшло: гроші, асигновані для науково-дослідної роботи, розтанули, мов дим, у той час як шерсть на барані уперто продовжувала рости старими капіталістичними темпами. Зразу ж після зникнення грошей, призначених на досліди, винахідник бальзаму переїхав у Середню Азію, шукаючи менш упертих тварин. Ящики з зоологічного кабінету опинилися на історичному горбі, на свіжому повітрі, під доглядом одного технічного службовця, що мав безпосередні зв’язки з їдальнею.

Серпокрил спинив свій погляд на білому кріликові, що врятувавшись від Колтунова, ловив крізь дерев’яну решітку високу зелень і ритмічно, невловимо швидко жував її; вусики його тремтіли, як промені. Перевівши очі на експериментального барана, Серпокрил дав своїм думкам теоретичний напрямок.

— Поясни мені, будь ласка, — звернувся до Івана Івановича, — які переваги біологічного характеру будуть у безклясовому суспільстві?

— Великі, — сказав Іван Іванович і зробив надзвичайно змістовну фізіономію.