Василь Барка - Рай

Юрія Крата заарештували за зв’язки з якоюсь опозиційною групою, хоч Маргарита знала, що то — вигадка. Півтора місяця вона носила йому передачу. А потім їй сказали, щоб більше не приходила, бо, мовляв, її чоловіка вислано на довгий час без права листування. По місту негайно пройшла чутка про розстріл Юрія. Трохи пізніше приятелі Юрія, що ховали від Маргарити сумну звістку, призналися: вони точно взнали — Юрій розстріляний. Маргарита негайно виїхала в Полтаву, до родичів. Декілька років жила під своїм дівочим прізвищем, скінчила Інститут народної освіти і переїхала в південний край. Працювала в школі з найбільшою сумлінністю, любила дітей, жила самотньо, загадково посміхалася і, здається, була примирена з долею.

По скінченні драми, в якій брали участь Маринчук і Катавашкін, вона й зовсім «замкнулася в собі». Вона була ніби тим діямантом, який приносить нещастя: хто домагався її любови, придбавав суперника і вдвох з ним ішов дорогою страдання і загибелі. Доля мстилася за покривджену жінку — на тих, що розпалені пристрастю, хотіли заступити неповинно вбитого. І судилося Серпокрилові та Іванові Івановичу стати з-за Маргарити Крат затятими ворогами.

Ніхто не вивчив природи випадку, хоч у ньому, здається, найкраще виступає свобода вибору, прикметна для стихії життя. Не можна передбачити повної картини бодай найближчого майбутнього, навіть пізнавши всі закономірності до останнього гвинтика, якщо природа випадку і напрямки, в яких він діє, зостануться невідомими. Можливо, доля найбільше любить випадок, за допомогою якого встановлює співвідношення щастя і нещастя, відповідно до нашої вдачі, і то було б страшне лихо, якби його не було в житті: біографія людства уподібнилася б до біографії коня, що ходить, запряжений в сірий віз щоденности і підстьобуваний батогом із залізної руки закону. Випадок творить красу життя і його потворність, багатство його і вбогість, розраду і нудоту. Коли б не він, то не було б навіть жодного анекдоту, який веселить компанію за буйною пляшкою. Не було б ні трагедії, ні комедії, ні мистецтва взагалі, а була б космічна бухгальтерія з нудним дебетом і кредитом явищ. Так само не було б ні радости, ні горя, ні навіть свободи, що становить вінець життя, а був би рай для вчених волів, що ремиґають, споживши відомості про всі прийдешні події. І ось що цікаво: всі поняття про важливі категорії життя знайшли собі алегоричне втілення в чудесних образах мистецтва, — тільки випадок залишився в тіні, бо він найскромніший на світі. Він не хоче, щоб зафіксували його обличчя і зробили його портрет. Від сотворіння всесвіту козакує він по полю життя і скрізь і в усьому впроваджує зміни: від погоди і аж до кохання включно. Вічно молодий, вічно діяльний, витає навколо нас, творить що завгодно, і ніякі передбачення не можуть його торкнутися. Випадок — улюблений посланець Творця, призначений розбивати людську гординю. Недарма ж появляється він у своїй могутності тоді, коли людина, опанована найвеличнішими самолюбними намірами, з певністю заходжується здійснювати їх і говорить у серці своєму: «Ну, все буде так, як я розчислив і як бажаю! Ще один крок, і я пан над світом». Саме тоді невловимий випадок приходить і висмикує ґрунт із-під ніг гордовитого, і той летить шкереберть у прірву. Так само в коханні, кому доля призначила успіх і радість, то хай тікає від них, мовби від прокажених, а таки мусить їх зазнати: не встережеться чудесного випадку!.. Кому ж вона їх не судила, хай рветься до них з усіх сил, а схопить облизня і, яко «пес смердящий» від двірця, відійде від золотої зірки, огинаючись під бичем випадку. І в таємницях — так само: людина, що ховає секрети від неба і людей, переконується зрештою, що намагання марні: випадок сильніший… одного дня, зовсім несподівано, випливають таємниці під соняшним промінням.

От, наприклад, Серпокрил і Бісмурчак; обидва старанно приховували свою любов до Маргарити Крат, і загадка обох була остаточно розкрита в один момент. Щоправда, інтуїція таких городських пліткарок, як Молоточкіна, давно достукувалася до суті.

Коли Серпокрил проходив по доріжці між квітучими кущами, він зауважив, що місцевість йому знайома, а тепер, слинившись коло відкритого вікна і почувши жіночий голос, дзвінкий альтовими нотами, став, ніби один з паркашшх стовпів, від яких рейки під час соціялістичної перебудови вкрадено разом з дошками на паливо.

— Не хочу ні думати, ні говорити про шлюб! А крім того, щ жонатий чоловік.