Володимир Малик - Князь Кий

Де ж Ернак?

Здається, все приготовано для пишної зустрічі? Чи не пустився на хитрість і обман старий гуннський лис?

Томляться в довгому чеканні й напрузі слов’янські вої. Пече їх сонце, і піт солоний заливає очі, стікаючи струмками з-під важких русявих чубів. І Стрибог чомусь не остуджує їхні розгарячілі тіла свіжим подихом вітерцю, і Перун десь забарився і не котить з-за обрію темні грозові хмари.

Де ж Ернак?

Як це часто буває, коли довго й напружено ждеш чогось, кигикання чайки і гавкіт лисиці, що почулися одночасно зі степу, не зразу і не всіма сприйнялися як сигнал, що йде ворог. І лише коли кигикання і гавкіт повторилися, по війську прокотився глухий гомін:

— Гунни! Гунни!

Всі стрепенулися, заворушилися, полегшено зітхнули, мовби й справді ждали бажаного гостя.

— Приготуватися! — наказав Кий, і тисячі уст передали його наказ по війську.

Вої ставали на свої місця, оглядали озброєння і завмирали в напрузі.

Та ще добру годину довелося ждати, поки на обрії показалася зграя вороння і сіра хмара пилюки. І ще більше — поки на Росавську поляну, не поспішаючи, посунула гуннська орда.

Вона йшла поволі. Знаючи, що десь поблизу знаходиться багатотисячний загін Чорного Вепра, гунни почували себе в повній безпеці. Сам каган, у круглій шапочці з малиновим верхом, розімлілий від спеки, їхав на чолі війська, брунатними сонними очима оглядаючи широку рівну поляну.

До нього — два польоти стріли, і Києві вже навіть видно його огрядну постать і темне одутле обличчя.

Раптом Ернак зупинився — несподівано для себе він уздрів попереду стрункі, вишикувані лави полян.

Різкий окрик — і орда, зупинившись, почала швидко готуватися до бою.

Тоді Кий зняв з голови шолом і, повісивши на списа, підняв угору. В ту ж мить лави позаду розступилися і в неширокий прохід ввійшло два отроки. Передній вів князевого коня, а задні — гуннського, невеликого, кошлатого, на якому сидів зі зв’язаними ногами й руками Крек. У гунна на грудях теліпалася на міцній шворці закривавлена голова Чорного Вепра.

Кий спритно скочив у сідло, взяв до рук повід Крекового коня і поволі поїхав назустріч Ернакові.

Посеред поля зупинився і, потрясаючи списом, загукав:

— Кагане, єсмь полянський князь Кий! Ти чуєш, кагане? Викликаю тя на двобій! Виходь!

В гуннському війську припинився рух. Усі почали прислухатися. Багато хто з гуннів розуміли по-слов’янському, і кожному хотілося дізнатися, що ж відповість каган.

Ернак з відповіддю не поспішав. Він ще й досі не прийшов до тями після несподіваної зустрічі з ворогом, якого мав, як він думав, уздріти лише через два, а то й три денні переходи. Довго вузькими очицями вдивлявся в молодого велетня, ноги якого діставали до колін коневі, жував сухими старечими губами і щось думав.

— Десь, мені здається, я вже бачив тебе, юначе, — промовив нарешті. — А от де — не пам’ятаю…

— Бачив, кагане… Я той бранець, якого ти біля Родня велів Чорному Вепрові живцем спалити разом з князем Божедаром!

— А-а… От бачиш — який же ти князь? Ти простий воїн… Я знаю одного полянського князя — Чорного Вепра. І було б з мого боку нерозумно виступати на герці з якимось самозванцем. До того ж — утричі молодшим за мене!… Якщо тобі, юначе, так не терпиться схрестити з кимось свого списа, то я вишлю до тебе свого богатиря!

Кий усміхнувся і сказав:

— Негоже полянському князеві, кагане, ставати на прю з якимось невідомим гунном. Можу і хочу битися лише з рівним собі!… А щоб ти пересвідчився, що я князь, а не самозванець, то посилаю досить відомого тобі Крека з подарунком від мене! Приймай!… Крек розповість тобі все, що захочеш від нього дізнатися! Розпитай його гарненько! — і, відпустивши повід, вдарив Крекового коня списом по крупу.

Кінь з місця взяв риссю і помчав прямо до гуннського стану. Там його спіймали і підвели до Ернака.

Києві було добре видно, як спохмурнів і здригнувся каган, побачивши на грудях у Крека закривавлену голову Чорного Вепра. Очі його розширилися від жаху, а вид посірів. Хапнувши розкритим ротом повітря, він пильно глянув на мертве, зморщене обличчя племінника, і хрипко вигукнув:

— О Тенгріхан! Як це сталося?

Крек з переляку був ледве живий, але зібрався з духом і голосно відповів:

— Полянські князі билися на герці, і Кий переміг.

Ернак підняв руки вгору і люто закричав:

— Прокляття!… А де мої воїни? Де мої найкращі, найхоробріші полки? Відповідай!

Крек хитнувся наперед, бажаючи вклонитися, але вклонитися не зміг: обплутаний мотуззям тулуб не гнувся.