Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Доктор Драгомирецький висунувся за вікно, роздивився по вулиці, непохвально похитав головою — юнкерів ще повно по дворах, і поставив на стіл квашені огірки.

Потім друзі юних літ підняли чарки.

— Я дуже радий, — прочуло мовив доктор Драгомирецький, безперечно, пориваючись на тост, — що ти не забув, як ми тікали в Америку полювати бізонів і знімати скальпи з індійців!

Боженко перехилив, крякнувши так, що доктор боязко кліпнув на вікно, де шастали по вулиці юнкери, стукнув порожньою чаркою об стіл і сердито сказав:

— Брехня! Ми тікали зовсім до бурів в Трансвааль, щоб визволити їх від англійських колонізаторів!

— Вірно! — зразу пригадав доктор. — Спочатку ми думали в Америку, а потім вирішили в Трансвааль. А пам'ятаєш?

— Будьмо! — запропонував Боженко. Він налив собі ще. Доктор цокнувся, ковтнув трішки і зразу закусив огірком.

— Прекрасне тоді було життя: все ясно, все зрозуміло. — Він тяжко зітхнув. — А тепер, братику мій, дочка в мене каже, що нема нічого важливішого за неньку–Україну, син, навпаки, ненавидить сепаратистів, а другий син… — Доктор прикусив язика.

— А в тебе є й другий син? — поцікавився Боженко, хрумкаючи огірком.

— Є… власне, знаєш, взагалі… — Доктор поквапився перевести на інше. — Ну, а ти що тепер робиш? Яка твоя професія?

— Плотник, я ж тобі сказав. — Боженко знову простяг руку до пляшки. — Водички цієї тобі не шкода?

— Що ти, що ти! — замахав руками Гервазій Оникійович. — Пий на здоров'я! Така зустріч!

— Ну, а ти сам?

— Спасибі. Я — по маленькій.

— Я не про те. Питаюся — за кого ти, власне? За неньку, проти неньки, кому співчуваєш?

— Та я, розумієш… нічого не розумію!

Боженко подивився на калганівку проти світла — вона вигравала чистим бурштином: ну й берка! Потім обережно поставив чарку на стіл і сказав:

— Еге ж, брате–докторе, темний, виходить, ти чоловік! І чого вас по тих університетах–факультетах навчають? Клістири ставити? Га? Питаюся, чого вас навчають? Предмети які проходять?

— Ну, анатомію, діагностику, фармакопею…

— От і вийшов з тебе, брат… фармакопеи!

Боженко випив третій наперсток і розгладив вуса. Він, звичайно, поспішав, але залишити так темну людину, тим паче — інтелігента — не міг. Темну людину треба просвіщати. Та й — друг же дитячих літ: наче навіть зобов'язаний. Особливо якщо взяти на увагу, що зараз він його, Боженка, порятував. Після третьої чарки Боженко завжди відчував наближення красномовства.

— Ану, глянь там, чи можна вже йти?

Доктор збігав аж на балкон і повернувся з зовсім невтішними новинами: юнкерів стало ще більше, оточили цілий квартал, зараз перешукують у подвір'ях Брилів та Колибердів. Ай–ай–ай! Неотесані люди, звичайно, стільки докторові клопоту завдають, а отже, жаль — щоб ті брутальні юнкери не порахували за більшовиків! Після двадцяти грамів спирту докторові трохи шуміло в голові.

Боженко з досадою покрутив головою на сповіщення, хоча за старих Івана з Максимом можна було й не турбуватися: всі знали, що вони — не більшовики, і підлив докторові в чарку.

— Так от, слухай мене сюди, фармакопеи! Тільки ми з тобою чи не тікали воювати проти англійців і визволяти бурів?

Гервазій Оникійович випив.

— Тікали.

— Так от, тепер саме час воювати й проти бурів.

— Я не поїду! — категорично заперечив доктор. — Ти — як знаєш, а я не поїду. Я проти війни.

— Я теж. Але ж тепер кафрів треба визволяти: сучі бури разом з англійцями визискують тепер кафрів.

— Бідні кафри! — доктор підлив Боженкові. — Вип'ємо за кафрів!

— Випити можна! — Вони перехилили і потяглись до огірків. — Тільки ж їхати нікуди не треба! — заговорив Боженко трохи голосніше, як до того. — Бо кафр — хоч би й я сам!

— Ти — кафр? — Доктор був шокований. Звичайно, сердешний Васильок так і не вийшов у люди, залишився простим плотником, але ж… — Ні, ні, ти не кафр!

— Кафр! — Боженко вдарив кулаком по столі. Спирт вже просвітив його, і тепер йому все було видно наскрізь. — І ти мене визволяй, будь ласка! Визволяй мене разом зі мною, чуєш! Щоб не було кафрів, щоб не було англійського і всякого іншого імперіалізму і взагалі експлуатації людини людиною. Дібрав?

Словом, Василь Назарович, — трохи плутаючи язиком, але від зовсім ясного розуму, бо після чарки йому завжди вияснювалося в голові, — прочитав своєму другові юних літ цілу лекцію з теорії класової боротьби. Лекція ця засновувалась на критиці позицій обох згаданих докторових дітей — і дочки з Центральною Радою, і сина з Тимчасовим урядом, а також і самого доктора, що нічого не розумів і нікому не співчував. Бурам, доводив Боженко, треба допомогти визволитись від англійців, але ж пильнувати, щоб вони не пригнобили кафрів. Тим–то найкраще починати саме з визволення кафрів у всіх країнах. А пролетарів усіх країн відстоює партія більшовиків. Тому англійський та всякий інший імперіалізм, а з ними й бури–буржуї чи там наші капіталісти й глитаї з Тимчасового уряду та Центральної Ради й напосілися зараз на більшовиків.