Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Поля висунула шухляду в комоді і добула маленький пістолетик «Зауер», калібру сім міліметрів. Цей німецький трофейний пістолетик вона придбала на Галицькому базарі навесні, коли, зведена штабс–капітаном–красунчиком, вирішила була покінчити з життям.

Ні, вона не вкоротить собі віку!

Вона стане анархісткою, візьме в руки бомбу і пістолет і піде — хто й зна куди, тільки ж туди, де ці бомби кидають і з пістолетів стріляють на всіх високопоставлених свиней.

Тремтіть же, штабс–капітан Боголєпов–Южин і генеральний секретар Симон Петлюра! Поля Каракута іде на ви!..

Артилерійська підготовка на дільницях одинадцятої, сьомої і восьмої армій тривала багато годин.

Після того був даний наказ — наступати!

На Калуш — на відтинку фронту в сімдесят кілометрів — мали вийти з окопів триста тисяч багнетів, триста двадцять один батальйон.

Штрафний гвардійський полк лежав на передовій весь — без ешелонування, отже, мав іти в атаку в першій лаві!

О шостій ноль–ноль — після немовчної канонади — раптом запала тиша.

Мирно світило сонце, щойно підбившись над обрій, бездонно голубіло небо над головою, з гір повівав лагідний вранішній вітерець — починався гарний, погожий літній день, тільки не співали птахи і смерділо горілим та паленим.

В мертвій тиші над лінією шанців раптом сплеснув сміх, потім неначе плач, тоді — істеричний регіт: нагла тиша була нестерпна, страшніша від немовчної смертовбивчої канонади, — і хтось збожеволів.

Командир полку видобувся на бруствер, вийняв шаблю з піхов, гукнув — «вперед, за мною, братці!» — і пішов на смертну ораницю нічиєї землі.

Голосу командира ніхто не почув — люди оглухли від раптової тиші, їм було байдуже до всього на світі, але один звівся, — звелися машинально й інші. І пішли.

Полк йшов повільно — з гвинтівками на руку, люди спотикались, падали у вирви, але зводились і знову йшли — як сновиди, як автомати. Було зовсім тихо.

Страшно було дивитись, як йшов полк, але йти солдатам не було страшно: страх зникає, коли ти йдеш не один.

А втім, жоден постріл з ворожих шанців не зустрів хвилю першого цепу: багатогодинна артпідготовка винищила зовсім першу та другу лінії укріплень противника.

— Ура! — нарешті здогадався крикнути командир і побіг.

Божевільний теж вистрибнув з траншеї і, плачучи та регочучи, побіг за всіма: йому було страшно залишатись самому, він позбувся розуму від страху, і страх — то було єдине почуття, яке гнало його тепер.

Йшла тільки одна лінія людей.

Другою лінією позаду штрафного полку лежав українізований батальйон корпусу…

Пілот Ростислав Драгомирецький з авіатехніком Федором Королевичем знялися в повітря теж точно о шостій.

Екіпаж літака дістав наказ: тільки закінчиться артпідготовка, линути на ближні ворожі тили, випрасувати квадрат перед фронтом другого корпусу, встановити результати обстрілу, примітити рух ворожих резервів до позицій — і повертатись не до «штакор–2», а до «штаарм–8».

Доповісти — особисто командуючому армією генералу Корнілову.

Ворожа передова промигтіла внизу, вкрита пилом і димом. Але на п'ятому кілометрі землю вже стало видно виразно. Тут зруйновано все, і ніщо не подавало ознак життя. На десятому кілометрі стало видно колони ворожих резервів: резерви накопичувались за згірками й по узліссях.

Королевич глянув у спину поручикові Драгомирецькому, вийняв з пазухи пачку папірців і жбурнув їх через борт.

Перев'язана тонкою ниткою пачка падала якийсь час, перекидаючись у повітрі, потім струмінь завихрив її, нитка лопнула — і папірці приснули навсібіч.

Це була надрукована трьома мовами — німецькою, угорською та українською — відозва Центрального комітету російської соціал–демократичної робітничої партії: «Браття солдати!.. Всі ми вимучені страшною війною… Клас капіталістів багатіє в усіх країнах на підрядах та воєнних поставках… Мир хатам, війна палацам!..»

Українізований батальйон мав точний наказ. Якщо полк не піде в атаку — закидати окопи гранатами. Якщо полк піде, але ляже, — кулеметним вогнем підняти і гнати знов.

Полк пройшов першу ворожу — її винищено всю. Полк пройшов другу ворожу — вона теж не вчинила опору: на другій ворожій теж не було кому воювати.

Але третя ворожа була жива, вона вже оговталась і зустріла атаку мінометами й кулеметами.

Полк ліг перед третьою — на другій ворожій.