Валентин Чемерис - Генерали імперії

Маннергейм, який до того не брав участі в подібному дійстві, чи, як він скептично висловився, ворожінні на кофейній гущі, спершу було навідріз відмовився і вже хотів залишити кімнату з ясновидицею, в чиєму ясновидінні він дуже сумнівався, але його почали вмовляти — особливо старалася леді Паджет, а їй він чомусь відмовити не міг. Махнув рукою.

— Гаразд, робити все одно нічого. Треба ж хоч коли-небудь і порозважатися. Це, кажуть, корисно для організму. Та й погоджуюся заради вас, леді Паджет — жінкам я (чи не вперше скупо всміхнувся) ніколи не відмовляв і тому й нині відмовити не можу.

— Зважте, генерале, що це не традиційне ворожіння…

— А що ж це, дозвольте поцікавитись?

— Це… — на мить задумалась леді, — щось більше. Хоча я й сама ще не розібралася в цьому, але здібності в ясновидиці ледь чи не містичні. Зброя віщунки — слово.

— Тут я з вами згоден, леді. Що слово може бути зброєю. У нашій «Калевалі» (Маннергейм так і вимовив «нашій» — з повагою і гідністю) слово є головним знаряддям, хай і містичного ворожіння. Герої «Калевали» здавна надавали слову надприродної могутності. І це, звичайно ж, так: слово і вбиває, і лікує. А ще коли людина володіє даром передбачення.

— Ось-ось! Наша ясновидиця і володіє, як на мене, чи не містичним даром передбачення — і тут їй немає рівних. Іншої такої я ще не зустрічала, хоч мене й попоносило по світах.

Ворожіння (чи то пак, віщування) відбувалося за такою схемою. Кожен з присутніх написав на папірці п’ять запитань щодо себе та своїх рідних і близьких, якщо хотів дізнатися про їхню долю, як і про свою, і подав ясновидиці. Маннергейм, мить подумавши, згадав дочок — одна на той час знаходилась в Лондоні, друга в Парижі, і вже давно він не мав од них вістей і не знав, як вони там? У другому запитанні поцікавився про інших своїх рідних, особливо про брата й сестру, од яких теж не мав відомостей. У третьому й четвертому щось запитав про війну та політичну ситуацію в країні; хоч йому й так усе було ясно, а ось п’яте приберіг для себе особисто — що його чекає завтра-позавтра і взагалі — в майбутньому? А втім, що тут особливо гадати — військова кар’єра його закінчилася, імперії, якій він служив, вже немає, пора повертатися додому, а там — як Бог дасть. Хоча був наперед упевнений: повернувшись на батьківщину, сидіти склавши руки не буде — натура не дозволить. В міру сил та можливостей працюватиме на благо вітчизни, тим більше, має чималий досвід військовика, у Фінляндії він теж згодиться.

Про дочок, як підійшла його черга, ясновидиця відповіла, що з ними все гаразд, він скоро їх зустріне. (Це й справді швидко збудеться). Як і брата й сестру, в них теж все в нормі, хвилюватися немає підстав. Їх чекає звичайне життя — без злетів, але, слава Богу, і без падінь. А ось…

І тут ясновидиця вперше звела очі — вони в неї виявилися надто якісь проникливі, наче пронизувала ними наскрізь людину, й уважно подивилася на генерал-лейтенанта, подивилася наче аж вражено і з мимовільною повагою. І це спершу не сподобалось Маннергейму: «Що вона бабляється в моєму майбутньому?» — незадоволено подумав.

Пророчиця раптом голосно вигукнула:

— О-о!.. Ваше майбутнє, пане генерале, таке… таке, що не кожному із смертних подібне випадає. Для своєї країни ви станете, як… як батько нації!

— Вельми розчулений, — з легкою іронією вклонився генерал-лейтенант. — Батьком, до речі, я вже став, але тільки для своїх чудесних доньок, за якими я так скучив. Але дозвольте поцікавитись, шановна пані, що ж я таке, даруйте, втну, що мене чекає таке… мм… незвичайне, якщо вірити вашим словам, майбутнє?

— Що ви там вчините — не знаю, — зізналась віщунка, — я політикою не цікавлюся. Я кажу лише те, що бачу у вашому майбутньому, що вас там чекає через роки та роки і що з вами станеться…

«Про моє майбутнє ясновидиця змогла розповісти багато дивного», — запише він до своїх спогадів і далі сухо й скупо занотує кілька фраз провидиці про ту дивовижу, що, коли вірити, чекала його в далекій і близькій будучині.

А буде — знову ж, якщо вірити віщунці, — ось що. Найближчого часу Маннергейма чекає довгий і трудний шлях («Поїду в Петроград, а потім і додому, — подумав він ледь чи не розчаровано. — Але це я і без неї знаю. Що ж тут… пророкувати?»).

— Не кваптеся, — ніби вгадала ясновидиця його думки. — Не вдавайтеся до скепсису і не збивайте мене з процесу ясновидіння. Я кажу вам лише те, що бачу у вашій будучині — вас веде Провидіння Господнє, ви станете дуже і дуже великою, знаменитою і славетною на віки людиною. Іншої такої, як ви, у вашій країні не буде.