Валентин Чемерис - Генерали імперії

Про Євгена Тимченка, чий переклад цитується в цьому есеї, свого визначного одноплемінника, та ще й земляка — полтавця, вченого і національного патріота, я вперше дізнався, можна сказати, завдяки «Калевалі». (Це ж треба, фінський народний твір вивів українця на українця!) Власне, завдячуючи українському перекладові «Калевали», що його, виявляється, зробив — і як зробив! — до того мені невідомий Євген Тимченко. (А втім, я про нього щось-таки й раніше чув, але — краєм вуха, і не надав тому значення, був такий вчений і перекладач, то й був!)

Так ось про автора українського перекладу безсмертної «Калевали».

Дмитро Павличко в передмові до видання «Калевали» в перекладі Є. Тимченка зізнається: «1973 року, перебуваючи у Фінляндії, при підготовці фінського номера „Всесвіту“ і маючи намір приступити до вивчення мови суомі, щоб перекласти „Калевалу“, я простудіював Тимченків переклад. Мене вразила його багатюща лексика, витонченість і віртуозність. Я зрозумів, що „Калевалу“ краще за Тимченка не перекладу…»

Як на мене, Дмитро Васильович переклав би теж на дуже високому рівні, і його переклад «Калевали» став би окрасою української культури — тут у мене сумнівів не виникає, — але в одному знаний наш поет має рацію: переклад Є. Тимченка і сьогодні залишається зразком, високим досягненням українського перекладацтва.

Євген Костянтинович Тимченко, сьогодні напівзабутий український мовознавець, професор Київського університету, спеціаліст по санскриту, порівняльному мовознавству, поліглот (знав французьку, німецьку, іспанську, англійську та італійську мови), перекладач (Метерлінк, Мопассан, Байрон та ін.), автор багатьох робіт з української граматики, діалектографії, лексикографії, загалом більше ста праць (деякі з них ще й досі не опубліковані), в тім числі й «Курсу історії українського язика» (1917, 1930 рр.) Євген Костянтинович в 1920–х роках вперто вживав слово «язик» у значенні «мова»… Ні-ні, це не маленька примха вченого, термін язик на означення мови вживав, наприклад, і Т. Шевченко. Пригадуєте: «І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик».

Тимченків переклад «Калевали» вперше виходить у Львові у 1901 році, і це симптоматично: позбавлені своєї державності, гноблені Росією кращі представники українства не лише стежили за літературним життям Європи, а й у підневільних умовах досліджували кращі твори інших літератур, збагачуючи ними свою зрусифіковану націю. Вдруге переклад буде видано у 1928 році вже в Києві, і нарешті третій на сьогодні — відредагований Д. Павличком — вийшов у 1995 році. До речі, і це важливо, здійснений за сприяння Посольства Фінляндії в Україні, при підтримці фінських компаній та організацій.

Я, наприклад, працював з примірником «Калевали», подарованим бібліотеці Спілки письменників України Посольством Фінляндії в Україні, про що й значиться на титульній сторінці. Видання проілюстроване роботами фінського художника Отто Йосефа Аланена.

В офіційній біографії Є. Тимченка, дійсного члена АН УРСР та член-кора АН СРСР, є рядок: «У 1918–48 (з перервами) — науковий співробітник АН УРСР». Оте невиразне «з перервами» (чого це раптом з перервами? У зв’язку з чим? Працював, працював, а тоді на якийсь час кидав роботу і знову по якомусь часі повертався до неї — чи що?) означає одне: вчений у 1938 році у віці 72 років був заарештований органами НКВС. За буцімто участь в СВУ, «викритій» органами ДПУ УРСР ще в 1929 році. СВУ — «Спілка визволення України», була титулована тодішньою владою як «контрреволюційна українсько-буржуазна націоналістична підпільна організація», хоч насправді міфічна, висмоктана з пальця, адже в реальності така організація ніколи в Україні не існувала, все це вигадки каральних органів, їхня майстерна — хоч і знати пальці — провокація, аби знайти привід для розправи з національною українською інтелігенцією, з одного боку, і отримати нові звання та чини — з іншого. («Органи», мовляв, не даром хліб їдять, яке підпілля викрили!) Що й було успішно — хоч і поспішно — зроблено, і кращі національні сили України були тоді відправлені на ешафот.