Валентин Чемерис - Генерали імперії

Із спогадів К. Г. Маннергейма:

«…найслабкішим місцем була не лише нестача матеріалів, а обмаль живої сили. Фронт розтягнувся, всі наявні війська були задіяні, і люди смертельно стомлені. Чи здужаємо ми протистояти противнику до того, як весняна повінь дасть нам кілька тижнів передиху? На розтягненому фронті, що проходив важкодоступними місцями, це здавалося абсолютно доступним, але на головному театрі воєнних дій, де здатність оборони була на грані зриву, відступ здавався неминучим. А що буде потім? Сумніви в тому, що західні держави зможуть нам допомогти, становилися все більше ясними, а коли очікуваний напад німців на Францію стане фактом, ми залишимося зовсім одні. Доти, доки армія не розбита, у нас ще був дипломатичний козир у вигляді загрози інтервенції західних держав, але найкращий вихід із становища — постаратися припинити воєнні дії. Неподолана сила нашого спротиву була передумовою такого рішення, яке зберегло б нам незалежність нашої країни і запобігло б повному розгрому».

Символічно, що на радянсько-фінляндському фронті СРСР почав випробовувати найпотужнішу військову техніку, яка, між іншим, не принесла йому успіху. Як і новостворені суперважкі танки прориву.

У 1938 році був виготовлений танк, названий спершу на честь С. М. Кірова. Важив він 55 тонн, мав дві гарматні башти з 70–міліметровою і 45–міліметровою гарматами, три кулемети.

Екіпаж — 7 чоловік.

Броня — 60 міліметрів.

Але у війні з білофінами, як тоді називали патріотів країни Суомі за кольором, супертанк «Кіров» виявився через величезний розмір не досить маневреним, застрявав у снігах Карельського перешийку і зрештою був виведений з боїв і відправлений на завод для удосконалення, після чого став зватися «Клим Ворошилов». Але й від перейменування кращим не став. Тоді його в 1943 році ще раз перейменують на ІС–1 — Йосип Сталін, — але й після третього перейменування він теж успіхом не користуватиметься.

Не допомагали й загороджувальні загони. Як швидко виявиться, взяти «лінію Маннергейма» за допомогою самих лише криків «ура» та «За Сталіна!» не досить. А тому головний спеціаліст по репресіях в РСЧА начальник Політуправління армії армійський комісар 1–го рангу Лев Мехліс, щоб зміцнити дисципліну і допомогти командирам загонів частин виконати наказ армії прорвати фінську оборону, розпорядився нестійких, схильних до боягузтва і дезертирства батальйонів і полків в тилу порозставляти добре озброєні, ідеологічно стійкі загороджувальні загони. Але й вони не допомогли. Більше того, на радянсько-фінляндському фронті широко практикувалися публічні страти — як рядових червоногвардійців, так і командирів дивізій. Але й це мало допомагало, такою стійкою була лінія оборони Маннергейма такої маленької країни, як Фінляндія.

Коли 30 листопада 1939 року СРСР нападе на Фінляндію — всупереч безконечним своїм заявам про свою миролюбну політику, що він, мовляв, за мир і дружбу між народами, того ж дня Маннергейм забере своє прохання про відставку, яке до того не було прийняте. З початком війни і мови не могло бути про відставку такого спеціаліста, як Маннергейм — з ким би тоді залишилася Фінляндія?

Маннергейму вже було 70 років. Але, незважаючи на такий вік, він не міг в скрутний для батьківщини час стояти осторонь. Почалася тяжка війна між гігантом СРСР і крихітною — в порівнянні з ним — країною Суомі, нечисленне військо якої не добре ще навчене, погано озброєне, мужньо й відчайдушно захищало свою Фінляндію.

2 грудня радянські війська ціною величезних втрат захопили фінське місто Теріоке (тепер Зеленогорськ). Діючи за методом сильного — розділяй і владарюй, одну частину супротивника нацьковуй на іншу, — відразу ж було заявлено про те, що, мовляв, «створено» уряд «Фінляндської Демократичної Республіки» на чолі з О. В. Куусіненом (за аналогією з Україною: подібний шаблонний хід було втнуто червоними в Харкові, де теж «створили» новий буцімто український уряд, і цей дешевий трюк спрацював, і Україна швидко втратила тоді незалежність, але Фінляндія на цей фокус не піддалась).

Досі не підраховані і навряд чи коли точно будуть встановлені ті супервеличезні втрати в живій силі й техніці, що їх понесла Червона армія, безуспішно штурмуючи передові рубежі фінської оборони на Карельському перешийку. Грудень 1939 року минув у безперервних атаках радянських військ, але захопити укріпрайони вони так і не змогли. Різдвяний контрнаступ провалився, фіни відбили всі атаки противника, але їхні сили не були безрозмірними. Вони почали видихатися. Ще гірше — кінчалися запаси набоїв, снарядів, нічим було заміняти живу силу і техніку. Командуючий фронтом Тимошенко добре знав, що у його колеги із супротивної сторони немає резервів, і як би його солдати, які зарилися на «лінії Маннергейма», не вимотували радянців, але підкріплень їм не буде, тож їх треба методично з дня в день вимотувати і вимотувати. Трохи допомогли Маннергейму добровольці, які прибули у Фінляндію — шведи та норвежці. Вже в січні в бій вступили перші три тисячі добровольців, але перед армадою радянських частин — крапля в морі, та все ж… Добровольці все прибували й прибували, і невдовзі їх стало біля дванадцяти тисяч. Швеція надала Маннергейму 80 тисяч гвинтівок, 500 автоматів, 200 гармат і 25 літаків. Італія надіслала на поміч Фінляндії, яка стікала кров’ю в нерівній битві з СРСР 30 літаків і чимало зенітних гармат. Допомогу фінам виявили Франція, Угорщина і навіть Польща. (Правда, американський фінський легіон прибув на фронт тільки 13 березня, коли бойові дії уже закінчувалися). Світ протестував проти агресії червоних та їхньої спроби захопити незалежну європейську державу. Так, наприклад, Лондон заявив: якщо СРСР не припинить війну, то британські стратегічні бомбардувальники, які базуються в Іраці, знищать нафтові розробки в Баку і Грозному. Врешті-решт, Москва змушена була зважити на рішучі протести світової громадськості і пішла на переговори з Гельсінкі. 12 березня було підписано перемир’я. Умови миру були суворими, надто тяжкими для Фінляндії, але Фінляндія уникла ще жахливішого — окупації. І зберегла свою незалежність.