Валентин Чемерис - Генерали імперії

Під виглядом буцімто оборони Фінляндії (а хто їх просив про ту оборону клопотатися?) від нацистської Німеччини, верховоди СРСР, обіцяючи, що по війні негайно виведуть свої війська з території Фінляндії, просилися пустити їх на якийсь час на все ту ж територію Фінляндії. Але давно відомо, чого варті обіцянки сильних та підступних любителів поживитися чужими краями!

Влітку 1939 року СРСР вже вимагав у Фінляндії права розмістити на її Аландських островах (колись захопленних монархічною Росією) свої воєнні бази (цим, мовляв, зміцниться оборона Фінляндії), але Фінляндія ледве відбилася від такої «допомоги».

Потім СРСР почав зазіхати — вперто й довго — на острів Гонгланд.

Оборону Аландських островів зміцнював Маннергейм. І одночасно оборону Карельського перешийку, де пролягав кордон між його вітчизною і агресивним сусідом. Грошей в країні постійно не вистачало, і влітку 1939 року зародився всенародний рух по добровільному будівництву оборонних споруд на перешийку — від все тих же зазіхань червоних сусідів. Представники найрізноманітніших груп населення чотири місяці, жертвуючи своїми відпустками, трудилися на оборонних спорудах. Ще й зібрали значні суми пожертвувань — на все ту ж оборону. На протязі літа добровольці збудували протитанкові перегони — кам’яні та бетонні надовбні, прорили рови, спорудили дзоти і контрескарпи, і смугу ту, оскільки нею керував генерал Маннергейм (до всього ж, це була його ініціатива), в народі й буде прозвано «лінією Маннергейма», знаменитою згодом.

А сусідня червонозоряна Країна Рад тим часом почала настирно вимагати собі Ханко та інші острови Фінської затоки. Віддайте нам, і все. Для нашої ж оборони. Апетит, як відомо, росте з їжею, і совіти невдовзі забагли ще й острови Сааремаа, Хійумаа, район Палдіксі — для своїх воєнно-морських баз. Вимагаючи у фінів шмат за шматом їхню територію, совіти тим часом захоплювали Естонію, яка не посміла їм вчинити спротив.

Вимоги, власне, територіальні претензії руських до Фінляндії були добре відомі ще з царських часів: заради, мовляв, безпеки Петербурга-Ленінграда погрожували перенести — самовільно — свій кордон вглиб (на фінську територію) Карельського перешийку. Розмовляла червона імперія лише в ультимативній формі: Фінляндія мусить передати Радянському Союзові острови Фінської затоки, а також таку територію на Карельському перешийку, аби держкордон опинився в глибині сусідньої території. Вимагала передати СРСР західну частину півострова Рибальський, згадуваний острів Ханко, а воєнно-морські бази совітів на фінській території, мовляв, забезпечать безпеку совітам. Але тоді лінія кордону надто близько підійшла б до столиці Фінляндії, і вона на це не погоджувалась. Їй викручували руки: віддай території, і квит! Маннергейм розумів, що СРСР не відступиться від своїх загарбницьких зазіхань (це в мирний час, а що буде вразі виникнення війни?), бо він успадкував панславістські ідеї царської Росії, хоча вони й були тоді замасковані ідеологією Комінтерну. Престиж Радянського Союзу також не витримає, якщо Фінляндія не уступить йому тих територій, на які він претендує. Не було сумнівів в тому, що все йде до війни, руські вже зосереджують свої війська на Карельському перешийку. Була отримана інформація про прибуття туди танкової бригади, підрозділів важкої артилерії та інших структур армій совітів. Майже щодня стали залітати в глибину Карельського перешийку червонозоряні літаки…

«Ситуація, безперечно, була тривожною. В будь-який день руські могли організувати провокацію, яка б дала їм формальний привід для нападу на Фінляндію. Я віддав наказ на землі, на воді і в повітрі старанно уникати будь-якої діяльності, яку руські могли б використати як привід для провокації, і наказав відвести всі батареї на таку відстань, аби вони не могли відкрити вогонь через кордон».

А червоні все вимагали: то острів Гогланд, то «вирівнювали» кордон там і там (за рахунок Фінляндії), то острів Ханко, то раптом уряд Країни Рад офіційно заявляв, що міг би задовольнитися групою островів Хесте-Бусьо, Хермансьо-Койо, то в іншому місті квадратними кілометрами. Фінський уряд тримався, не уступаючи своєї суверенної території, хоч сил для відбиття можливої агресії такого гіганта у неї було малувато, і про це постійно нагадував урядовцям Маннергейм: «Домовляйтесь, жертвуйте малим, в ім’я збереження більшого, фінська армія не в змозі відбити напад СРСР!»