Андрій Кокотюха - Київські бомби

— Якщо в мене не буде кращого.

— Так. Якщо в мого мужчини не виникне ліпшої ідеї.

Полтава промовчав.

Дійсно, якщо нема куди йти, чому б справді не вирушити до Житомира.

Адже він ніколи там не був.

Раптом звідти почнеться щось нове в його житті…

Київ, 2013 рік

серпень–жовтень

Українці тільки починають вивчати свою історію.

Тому чудово розумію трепетне ставлення до історичних фактів та подій більшості читачів. Саме це розуміння змушує нагадати: книга, яку ви щойно прочитали і, сподіваюсь, отримали задоволення, — художній твір. Сюжет якого — вигадка, а переважної більшості героїв ніколи в реальному житті не існувало.

Проте запліднили мене саме цим сюжетом цілком реальні події. Котрі, на жаль, на подив уперто не викликають інтересу не лише в авторів художніх текстів, а й у цілком поважних авторитетних істориків. Прикладом цьому може послужити хоча б той факт, що детальну розповідь про Київ як один із центрів тероризму в Російській імперії на початку ХХ століття я довідався з дослідження сучасних російських авторів Бориса Григор’єва та Бориса Колоколова «Повсякденне життя російських жандармів» («Повседневная жизнь российских жандармов». — Молодая гвардия, 2007). Мене відразу охопило та повело бажання показати справжню — кримінальну — природу тієї влади, яка прийде не лише в Україну, а й у Росію лише за десять років після описаних подій — восени 1917-го. Наслідки ми розгрібаємо понині.

Можливо, в Україні теж пишуться подібні дослідження й вони навіть готові до друку. Ну, значить, видавці погано стараються й чомусь не бачать перспективи у виданні літератури, котра в інших країнах, у тому числі в Російській Федерації, складає непогані сегменти книжкового ринку та є повноцінною складовою видавничого бізнесу.

Беручись за цю непросту й практично не вивчену саме в Україні тему, я чудово розумів усі ризики зайти на територію, котру хтось напевне вважає своєю. Ще один ризик — у спробі порушити стереотипність мислення, згідно з яким Київ, Харків та інші українські міста й губернії, що входили до складу Російської імперії, були питомо російськомовними. Орієнтиром тут традиційно служить творчість Костянтина Паустовського, Володимира Короленка, Михайла Булгакова, Аркадія Аверченка. Проте подібні уявлення — справді не більше, ніж сталий міф. Відмовлятися від того факту, що в мовному плані той же дореволюційний Київ був так само неоднорідним, як і тепер, — робити дурницю й помилку одночасно.

Нарешті, неодмінно знайдуться бажаючі закинути або незнання матеріалу, або не надто глибоке його вивчення, або пересмикування фактів, чи взагалі — використання питомо неукраїнських джерел для отримання інформації про описану епоху. Не варто зараз багато пояснювати, простіше згадати ці джерела.

Крім згаданої вже вище книжки, в сюжеті використані публікації газет «Киевлянин» та «Киевские губернские ведомости» (підшивки за 1907 рік), інші відкриті джерела, як то http://www.oldkiev.info/, а також книжки:

— Владимир Бурцев. В погоне за провокаторами. — М.–Л.: Молодая гвардия, 1928;

— Борис Савинков. Воспоминания террориста. — М.: АСТ, 2009;

— Юлиан Семёнов. Горение. — М.: Советский писатель, 1989;

— Павло Позняк, Сергій П’ятериков. Київ. Погляд через століття. — К.: Мистецтво, 1987.

Також окремі подяки:

— доктору історичних наук Данилові Яневському за цінні зауваження, котрі на виході додали цій історії достовірності;

— режисерам Роману Балаяну за фільм «Філер» та Карену Шахназарову — за стрічку «Вершник на ім’я Смерть».

Вірю: серйозне вивчення української історії тільки починається. Якщо гостросюжетна художня література сприятиме цьому — буду тільки радий.

До нових зустрічей.

А. К.

Філер — похідне від французького fileur, тобто — агент поліції, в обов’язки якого входило зовнішнє спостереження за особами, підозрюваними в антидержавній, терористичній діяльності.

Троїцький народний дім — будинок у Києві, побудований у 1901—1902 роках за проектом архітектора Г. Антоновського. У той час поруч знаходилася Троїцька церква, звідси — перша назва будівлі. Тепер — Київський національний театр оперети.

…минув недобудований костел. — Римо-католицький костел Святого Миколая в Києві. Будівництво за конкурсним проектом С. Валовського під керівництвом архітектора В. Городецького почалося 1899 року. У конструкціях використовувався новий матеріал — залізобетон. Тепер — Будинок камерної та органної музики. Наразі в костелі відбуваються богослужіння за латинським обрядом. Київська влада досі відмовляється передати приміщення Римо-католицькій церкві повністю до вирішення питання щодо нового місця розташування нового органного залу.