Богдан Коломійчук - Людвисар. Ігри вельмож

Пані Другет була ще слабкою, проте одужувала швидко. Домінік, що не відходив від неї увесь час, зміг нарешті перепочити. Утім, вже на четвертий день вона покликала його до себе.

Жінка стояла посеред кімнати, вбрана у легку сукню, напроти вікна, крізь яке щедро лилося яскраве денне світло. Картина була така незвична, що Гепнер не повірив власним очам. І тільки голос видав у цій з'яві господиню Невицького замку.

— Ви чимось здивовані, Домініку? — ласкаво мовила вона.

— Моя пані… Ваш покірний слуга радий бачити вас здоровою, — похапцем відповів той.

— Усе — завдяки вашій турботі, мій друже, — сказала графиня, — будьте певні, я зможу віддячити.

— Побачивши вас, я вже отримав свою нагороду, — чемно вклонився лікар.

— Годі вам, — пані Другет несподівано засміялась, — як на мене, вигляд золотих форинтів потішив би ваше око більше.

— Навіщо полоненому гроші, якщо за них він все одно не купить собі свободи? — промовив Домінік.

Графиня трохи спохмурніла.

— Я не пхаюся в справи мого чоловіка, — сказала вона, — очевидно, є якась важлива причина, через яку ви досі тут. Хоча, зізнаюся, коли б моя воля, я… також вас би не відпустила…

Гепнер кинув швидкий погляд, усе ще намагаючись зрозуміти, чим викликана переміна з цією жінкою. Куди поділася чернеча стриманість? Холодний погляд? Крижаний тон? Чи, може, гепнувшись об землю, вона трохи схибнулася? Але ж ні! На те не було схоже.

Мовби вгадавши його думки, пані Другет перевела розмову на інше:

— Скажіть мені, Домініку, коли мене лихоманило, чи промовляла щось… незвичайне?

Графиня сіла на край ліжка, бо так легше було дивитися йому прямо в вічі.

— Ваша милість здебільшого повторювали одне… — Гепнер трохи розгубився. — Проте навряд чи це має якесь значення…

— А що саме? — жваво поцікавилась жінка.

— Пані скаржилась, що у її серці — вогонь. Але ж… Таке часто можна почути, коли хворих лихоманить, — відповів лікар.

На її блідих щоках несподівано загорівся рум'янець, і вона сором’язливо закрила їх долонями.

— Атож, вогонь, — повторила графиня. — Знаєте, я заходила у майстерню. Там було дуже гаряче. Отож, щоб освіжитись, як на лихо, вирішила проїхатися верхи… Ось і пояснення про вогонь…

Домінік мовчки кивнув. Він погодився б, навіть якби йшлося про геєну огненну. Але що принесе йому ця переміна в настроях господині замку? Дійшовши висновку, що це таки покращить його становище, бранець трохи збадьорився.

Наостанок графиня всміхнулася і додала, що як тільки остаточно одужає, неодмінно влаштує бенкет, на який Домініка вже запрошено.

За тиждень сонячні дні зблякли, і осінь в Карпатах взяла своє, населивши їх мрякою і туманом. Споглядаючи довколишній світ, небагато хто пройнявся б думками про веселощі, однак графиня лишалася вірною своєму задуму. З самісінького ранку, неабияк усіх здивувавши, вона наглядала скрізь, сама керувала слугами, що метушливо тягли до бенкетної зали довжелезні столи, барила з вином та медом, срібний посуд, срібні підсвічники та канделябри. Пані Другет побувала навіть на кухні, де з її появою кухарки припинили галас і цілковито зосередились на смаженій дичині. Запечену птицю згори прикрашали пір’ям, а у дзьоб та нутро планувалось напхати свіжих ягід. Пильнуючи так, графиня лишилася вдоволеною і попрямувала до музикантів, що понуро сиділи в кутку, бо ще не мали й ріски в роті. Побачивши її, вони збадьорилися. Пані Другет звеліла їх добре нагодувати, і сердеги цьому були раді.

Під вечір почали з'їжджатися гості. Лакеї зустрічали їх у дворі і проводили до вітальні, де за жвавими балачками та плітками ті гаяли час до застілля. Нарешті гостей провели до бенкетної зали, де вже красувалися численні наїдки та напої, на чолі столу сиділи господарі. Доки гості розсідалися, Домінік переминався з ноги на ногу, аж поки графиня знаком підкликала його до себе.

— Ви сидітимете поруч мене, — пошепки промовила пані Другет.

Гепнер зніяковів, але вклонився і подякував за таку честь.

Граф також зустрів його по-дружньому, промовисто показавши на свій кухоль, у який було налито… квасу. Вочевидь, затятий пияк таки знайшов у собі сили не скотитися остаточно в прірву.

Горбатий ксьондз запросив присутніх до молитви, щоб подякувати Господу за чудодійне одужання графині, котра своєю побожністю і щедрістю не поступається святим угодникам. Усі присутні явили смирення, проте, щойно молитву було завершено, вони накинулись на розкішні наїдки, як голодні пси.