Симона Вилар - Лазарит

Марево, яке помітив король, непокоїло і шкіпера Пітера. Поки Річард повертався на флагманське судно, Пітер ламав голову над тим, що ж віщує цей свинцевий горизонт. Штиль може протриматися ще кілька днів, а може піднести дуже неприємний сюрприз, до того ж зовсім скоро. Що ховається за обрієм, залежить тільки від вищих сил.

Але ніч минула спокійно. Лише під ранок повіяв легенький вітерець, і капітан, який пильнував майже всю ніч, негайно звелів команді готувати такелаж. Зарипіли блоки, матроси пожвавилися й вітали зміну погоди вигуками:

– Вітер! Вітер повернувся!

Невдовзі наповнилися косі латинські вітрила – уперше за тривалий час. Шкіпер поквапився на корму.

Здавалося, всі відчули полегшення. Але до цього дня радість зовсім не пасувала. Настала Страсна П’ятниця, коли пітьма спускається на землю і кожен християнин повинен подумки супроводжувати Христа в його стражданнях. Вітер дужчав, набираючи ходу, судна хилилися. Однак скрізь на палубах з’явилися священики й дячки. До них із трюмів піднімалися воїни й матроси, щоб здійснити Віа Круціс – обряд Хресного шляху, що становив чотирнадцять молитовних стоянок і відтворював мученицький шлях Спасителя від суду в Понтія Пілата аж до його поховання. Потім слід було схилитися перед Святим хрестом, який у цей день на знак скорботи закривали покривалом.

Після обряду Беренгарія, сповнена піднесеного хвилювання, зауважила, звертаючись до майбутньої зовиці:

– Схоже, наше весілля відбудеться таки не в морі!

Іванна почула в її голосі полегшення.

Щойно священики завершили, шкіпер Пітер поквапився на ніс корабля і, вдивляючись у туманну далечінь, надовго завмер біля різьбленої пташки, що вінчала форштевень. Від колишнього спокою на морі не залишилося й сліду. Судно то злітало над водою, то стрімко опускалося, форштевень розсікав хвилі, здіймаючи піну й бризки.

Вітер дедалі дужчав: спершу він був рівний, віяв із заходу, а до четвертої години дня повернув на північ і став поривчастим. Час від часу налітали шквали. Небо на заході спалахнуло похмурим вогнем, але навіть не це пекельне видовище тривожило шкіпера. З півночі, гасячи небо, насувалися хмари, з того боку вже клубочився суцільний морок. Збурення дужчало, хитавиця посилювалася, багато людей на кораблях уже потерпали від морської хвороби.

Пітер мимоволі лайнувся, згадавши нечисту силу. Гріх, звісно, у такий день, але стриматися він не зміг: судячи з того, як переміщалися сигнальні вогні, які запалили на щоглах через завчасну темряву, кораблі флотилії почали розходитися, порушуючи початкове розташування.

На флагманському нефі разом із Річардом стояв очільник тамплієрів Робер де Сабле – чудовий мореплавець і знавець морських маневрів. І якщо вже він дозволив, щоб кораблі розосередилися, отже, зрозумів, що цього ніяк не уникнути. Невдовзі будь-який зв’язок між кораблями обірветься, й шкіперам доведеться чинити на власний розсуд, на свій страх і ризик. Але він, Пітер із Брістоля, відповідає не лише за судно, вантаж і команду, а ще й за наречену та сестру короля!

Усе, що йому тепер залишалося, – стежити за вогнями флагмана, опустити вітрила, закріпити гафелі з гіками і тримати свій юісьє носом до хвилі.

Тепер шкіпер знав точно: буря неминуча, і після такого тривалого штилю й спеки вона буде неймовірно потужна. Тому він більше не лаявся, а хрипко наспівував собі під носа покаянні псалми вслід за голосами, що долинали з палуби.

У своєму покої в кормовій надбудові королева Іванна та принцеса Беренгарія палко молилися, час від часу скрикуючи й хапаючись за руки, коли судно злітало вгору, а потім стрімко провалювалося між двох хвиль, наче збиралося піти простісінько на дно.

На короткий час юісьє вирівнявся, й Іванна, щоб трохи розважити Беренгарію, розповіла про справжню причину шлюбу тієї з Річардом Англійським. Адже тут не вдалося уникнути розрахунку й таємної політичної гри. Річ у тому, що бабцею по матері Елеонори Аквітанської була Філіпа Тулузька, відтак Плантагенети мають вагоме право на графство Тулуза. Але щоб заявити це право, напавши на Тулузу, слід убезпечити південні кордони Анжуйських володінь. І цієї мети буде досягнуто, коли Річард і Беренгарія повінчаються, а Наварра стане природним союзником держави Плантагенетів…

Вона не закінчила свою розповідь, бо із жахом відчула, що до горла підступає нудота. Пречиста Діво, коли ж закінчиться та мука!

Насправді, це був лише початок. Знову й знов юісьє злітав і падав у безодню, буря кидала ним, як скалкою, настил під ногами ходив ходором. Але найгіршим за все була непевність. Що діється на палубі? Наскільки все це є небезпечним?