Симона Вилар - Лазарит

– Який сьогодні день? – запитала в шотландця принцеса, яка теж слухала його розповідь.

– Тільки Бог це знає, – зітнув плечима Осберт і несподівано простягнув руку, відводячи з обличчя Іванни пасмо неприбраного волосся. У цьому дотику було більше почуттів, ніж у дюжині найсолодших кансон.

– Хай там як, а ми повинні подякувати Господу за наш порятунок! – склавши долоні на грудях, промовила Беренгарія. По її обличчю котилися сльози щастя.

Але, схоже, проголошувати вдячні молитви було ще зарано.

Корабель неквапно йшов у густому білому мареві туману. Лише далеко вгорі мерехтіла непевна пляма сонця. Не маючи змоги визначити, де вони зараз перебувають, шкіпер наказав сурмити в роги й калатати в корабельні дзвони, сподіваючись, що їх хтось почує. Не могла ж буря розметати величезну армаду аж так, щоб поблизу не було жодного судна!

Але так воно й сталося. Туман поволі розсіювався. Цілий день вони йшли за вітром, не бачачи на обрії жоднісінького вітрила. Ніч була спокійна, лише морська поверхня досі мертво брижилася. А вдосвіта матрос, якого послали на щоглу, повідомив, що на горизонті – земля. Усі вибігли на палубу, навіть жінки, загортаючись на ходу в покривала.

Першою обриси берегів упізнала Іванна.

– Сили небесні – це Кіпр! – перехрестившись, вигукнула вона.

Беренгарія мовчки стежила, як королева радиться зі шкіпером і лицарями. До принцеси Іванна повернулася похмурою.

– Що сталося, люба? – запитала Беренгарія.

– Шкіпер Пітер каже, що через пошкодження ми не зможемо плисти далі: доведеться пристати до берегів Кіпру.

– Хіба нам не пощастило, що неподалік виявилася земля? – усміхнулася Беренгарія, вдивляючись у блакитні обриси гір і темні кучеряві плями хащ на узбережжі. Морська стихія, що й досі не вгамувалася, лякала принцесу значно більше, ніж незнайомий суходіл.

Іванна досі була насуплена. Вилиці загострилися, голос зривався.

– За словами нашого шкіпера, Господь послав нам землю саме вчасно, бо корпус судна розхитаний, скрепи розійшлися, а вода в трюмі прибуває далі. Наш юісьє став нестійкий і може перекинутися навіть при невеличкому штормі. Якби море було спокійне… але, на жаль, це не так. Тому нам доведеться стати на якір в якійсь кіпрській затоці, а далі…

Іванна глитнула, наче в неї пересохло в горлі. Але Беренгарія і тепер дивилася на неї запитально, тому королева мусила дещо пояснити. Вони змушені причалити на Кіпрі, і лише Бог знає, скільки часу піде на те, щоб полагодити судно. Проте місцем збору армади Річард призначив острів Крит. Нікому й на думку не спаде, що корабель із сестрою та нареченою короля могло занести так далеко на захід.

– Ми й тут можемо попросити про пристановище! – Беренгарія і далі вдивлялася в берег, що наближався. Уже було видно жовті скелі, маленьку гавань із десятком суден, які стояли біля причалу на рейді. Вище тулилися будівлі невеличкого містечка, над якими височіла мініатюрна фортечка з прапором, що майорів над сторожовою вежею.

– Скоро ми будемо в безпеці, Півоніє, – усміхнулася принцеса. – Що вас так непокоїть, люба? Хіба Кіпр не християнська земля? Ніхто не наважиться завдати шкоди кораблю, що перебуває під покровительством короля-хрестоносця.

Іванна, почувши це, коротко й невесело посміхнулася.

– Безперечно, християнська. Але нині нею править Ісаак Комнін, а ця людина… Він не правитель, а відвертий негідник!

І вона розповіла принцесі, що теперішній правитель Кіпру, Ісаак, зі знатного ромейського роду Комнінів, хоча й був ріднею імператорів Константинополя, однак сім років тому захопив владу над Кіпром і відмовився коритися столиці імперії. Загарбаний острів він назвав своєю власністю, призначивши самозваного патріарха, котрий, за наказом Ісаака, коронував його як імператора. Константинополю це, звісно, не сподобалося, і ромеї відрядили на острів флот. Тоді хитрий і далекоглядний Ісаак звернувся до короля Сицилії, адже ця держава змагалася з ромеями на морі. І Вільгельм, нині покійний чоловік Іванни, допоміг Ісааку Комніну відбитися. Відтоді ромеї вже не намагалися повалити самопроголошеного імператора.

Беренгарія найменше переймалася тим, що ромейські схизматики, які впали в єресь, втратили одне зі своїх володінь.

– Думаю, з Божою поміччю все владнається, – вона знову звела очі до неба. – Та й чи варто хвилюватися, якщо цей Ісаак Комнін – ваш союзник? Він залюбки нам допоможе.

Іванна відповіла не відразу.