Симона Вилар - Лазарит

– А що сталося із Джоанною де Шампер?

Іванна мовчала. Чи варто про таке говорити з делікатною Беренгарією? Проте, чому б не розважитися, поки на морі штиль, а вони обидві нудять світом?

Почала вона здалеку. З кузиною Джоанною з роду де Шампер вони разом виховувалися при дворі Елеонори Аквітанської в Пуату і навіть дружили, попри те, що Джоанна на чотири роки молодша. Вона була цікавою та обдарованою дитиною, Іванна завжди залюбки з нею бавилася, вони разом музикували й улаштовували дрібні капості. Джоанну виховували в дусі цього куртуазного двору, де дами ледь не з материнським молоком отримували хист привертати до себе увагу. Значно пізніше, коли вже заміжня Джоанна вирушила з чоловіком на прощу, дорогою вони зупинилися в місті Везле. Згідно з планом походу, у цьому місті мали об’єднатися армії королів-хрестоносців. Там було занадто багато лицарів і замало дам, тому Джоанна стала прикрасою похідного двору Річарда. Особливо захоплювався кузиною англійського короля Філіп Французький, а Джоанна відповідала йому ґречною грайливістю.

Такі забавки, звісно, піднесені й чарівливі, але, коли Філіп привселюдно заявив, що Джоанна поступилася його пристрасному тиску, їхні стосунки всі почали сприймати зовсім інакше. Це загрожувало скандалом, і Річард поквапився затерти ту історію, відрядивши Джоанну та її чоловіка з особливою місією в Угорщину. А заодно натякнув Філіпу, що викличе того на поєдинок, якщо він не припинить зводити наклепи на його родичку. Закінчилося все тим, що Філіп більше ніде й ніколи не згадував леді Джоанну. Щойно ж зустрівся з нею, Іванною Сицилійською, почав поводитися точнісінько так, як колись з її кузиною. Невже після цього Півонія могла заохочувати його залицяння?

– Я думаю, король Філіп не наважився б вас образити, як образив даму де Шампер, – сказала Беренгарія, всиляючи тонку золоту нитку у вушко голки. – Він вочевидь мав інші наміри. Адже ви не просто родичка Плантагенетів – ви член могутнього роду! І у вас величезний посаг, не кажучи вже про те, що ви дочка, сестра і вдова королів.

Іванна рвучко підвелася, зробивши сповнений презирства жест. Край її вбрання мало не зачепив низько опущене обличчя майбутньої невістки.

– Милий Боже, Беренгаріє, чому ви не враховуєте бодай того, що жадібний і підлий Капетінг міг мені просто не сподобатися? Адже я вам казала, що вже раз виходила заміж в інтересах дому Плантагенетів. З мене досить. Щодо мого начебто величезного посагу і «вдовиної долі», то я віддала їх на потреби хрестового походу.

– Як це шляхетно! – захоплено вигукнула Беренгарія. – Самим лише цим вчинком можна заслужити царство небесне!

Вона побожно склала на грудях руки, але збуджена спогадами Іванна не дала принцесі поринути в молитву.

– А чи знаєте, що я вимагала в Річарда за цю допомогу? – виклично запитала жінка, і очі її потемнішали, мов штормове море. – Я віддала йому все, але за умови, що мене більше ніколи не змусять узяти шлюб задля інтересів держави. Я вийду заміж, коли захочу, і за того, кого оберу сама. І Річард мені заприсягнувся! Я купила в нього свою свободу!

Беренгарія дивилася на Іванну із щирим здивуванням, уражена її сміливістю. Півонія поставила умову братові-королю й вирвала в нього клятву? Наважилася на те, на що не мають права навіть принцеси? Утім, хіба й сама Беренгарія не відмовлялася від шлюбних пропозицій, мотивуючи це бажанням служити Христу? Але одна річ – довірити себе небесному нареченому, і зовсім інше… Ні, самій обирати чоловіка – це нечувано!

– Помолімося, люба сестро, – лише й спромоглася вимовити принцеса Наваррська, опускаючи на обличчя краєчок покривала.

Наступного дня нічого не змінилося – знову був штиль. Здавалося, стало ще спекотніше, і сховатися від цього пекла можна було лише в затінку безсило обвислих вітрил. Багато воїнів скористалися затишшям, щоб поплюскатися в морі. Беренгарію це так знітило, що вона майже не виходила зі своїх покоїв.

Іванна ж, навпаки, сміючись, спостерігала за чоловіками, які бовталися в морі. На Сицилії вона й сама часом купалася в блакитній воді затишних заток, а нині товариство їй складав лише шкіпер Пітер, котрий остаточно занепав духом і весь час повторював, що таке тривале безвітря до добра не доведе. Пожвавилася королева, коли помітила, що до їхнього юісьє від флагманського корабля пливе великий човен. Ще здалеку вона побачила серед веслувальників ставну постать у червоній туніці із золотими левами.