Симона Вилар - Лазарит

– Нехай боронить нас Бог Ізраїлю! – судомно схлипнула Сара. – Бо хай там як учинить король Річард із рештою мешканців Акри, але я знаю: милосердя до дітей обраного народу не слід чекати від хрестоносців.

– Не можу погодитися, – несподівано заперечив Мартін. – Справді, Річард захоплюється війною, але і як правитель він розважливий та успішний. Йому не треба буде пояснювати, що євреї сприяють розвитку ремесел й торгівлі, а головне – справно платять податки. Я знаю: в Англії він суворо заборонив єврейські погроми, а заколотників попередніх безчинств жорстоко покарав.

Мартін одразу пошкодував про свої слова, помітивши, як перезирнулися лікар Єгуда з пані Сарою.

Згодом, коли знахар попрощався і вже стояв на порозі, Мартін попросив його затриматися й прошепотів на вухо кілька слів. Той швидко на нього глянув і відступив.

– Як ви наважилися ховатися в лазаритів? Ви при своєму розумі?

– Цього не можна було уникнути. І так наказав Ашер бен Соломон.

– Ну що ж… – Єгуда бен Авріель похитав головою. – Ходімо у вільну кімнату. Доведеться вам оголитися.

Лікар оглядав його так довго й ретельно, що Мартін навіть трохи знітився. Тим часом він докладно розпитував, як часто та близько Мартінові доводилося спілкуватися з ураженими лепрою і яких заходів він уживав, щоб не заразитися.

– Ви мудро чинили, що омивалися щодня, – нарешті полегшено мовив лікар. – Я не бачу жодного знаку лепри. Схоже, небо милостиве до вас. Але я все ж призначу вам певне зілля. І моя вам порада: візьміть у жінок кравецьку голку й час від часу поколюйте пучки пальців на руках та ногах. Якщо виявите щонайменші ознаки втрати чутливості – негайно покидайте цей дім задля блага всіх, хто в ньому живе!

Але хай там що, від лікаревих слів Мартінові значно полегшало. Звісно, пані Сарі та її домочадцям він не обмовився і словом, однак справно вживав зілля, передане знахарем. Тепер його життя стало майже спокійним, не враховуючи того, що вже наступного ранку він прокинувся від несамовитого гуркоту: хрестоносці знову почали обстрілювати міські вежі та мури.

Це тривало безперервно: глухі удари, гуркіт каміння, що обсипається, квапливі пересування уздовж стін загонів захисників фортеці, залпи у відповідь по табору хрестоносців. Курява проносилася вулицями Акри, осідаючи на бруківці й потрапляючи в будинки, але мешканці, звикнувши потроху до обстрілу, робили свої звичні справи: поспішали на ринок і в крамниці, рибалили в порту; у майстернях стукали молотками чеканники та ковалі, вертілися гончарні круги; муедзини закликали правовірних до молитви.

Навіть Сарині діти вже не зважали на обстріл. Вони безтурботно гралися в садку, а інколи стежили за Мартіновими тренуваннями. Він не давав своєму тілу перепочинку – довго висів на товстій гілці чинари, працював із важким брусом і жердиною. Дубовий брус підшукав для Мартіна Муса, якому теж подобалося дивитися, як новий захисник його пані демонструє вигадливі випади та стрибки. Зо два рази він і сам спробував був зійтися з Мартіном, від чого діти спершу були в бурхливому захваті, але потім розчарувалися. Опасистий Муса міг протриматися проти Мартіна лише кілька хвилин, однак закінчувалося все тим, що молодий воїн завиграшки вибивав у нього з рук зброю.

Ще більше дітям подобалося, коли Мартін нерухомо застигав у неймовірних позах, довго зберігаючи рівновагу.

– Мартін перетворився на дерево! – радісно верещав Езра й починав видряпуватися на нього, мов на пальму.

Чоловік сміявся, підхоплював малюка та високо його піднімав. Хлопчисько був у захваті, а пані Сара, вишиваючи в тіні, сміялася з них обох. Але коли до забавок приєднувалася й Нехаба, суворо її осаджувала:

– Дочко моя, ти вже майже доросла! Поводься скромно, як годиться чемній єврейській дівчині.

Чуючи це, Мартін мимоволі пригадував, як пристрасно горнулася до нього інша єврейка – його наречена, жадана Руф. Але ночами його знову й знов бентежив образ Джоанни, і Мартін злився на себе, розуміючи, що тужить за нею, тривожиться за її долю… Хоча чого хвилюватися, коли Джоанною нині опікується сам король Річард і його сестра? Та й Обрі де Рінель, мабуть, уже в таборі…

Єгуда бен Авріель часто гостював у домі Сари. Ще двічі він так само ретельно оглянув Мартіна і вже не повертався до теми прокази. До того ж і сам воїн за допомогою голки переконався, що не має жодних ознак хвороби. Знахар тепер більше переймався подіями навколо Акри.